Календар медицини

Чайка Андронік Архипович (1881–1968) — видатний лікар, науковець та організатор медичної служби. Він був доктором медицини (з 1914 року), професором, заслуженим діячем науки УРСР (1946) та генерал-майором медичної служби (1943).

Освіта і початок кар’єри

Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1911). Розпочинав службу ще з 1902 року як медичний фельдшер у військових частинах, зокрема в Кременчуцькому лазареті. Після завершення навчання працював лікарем для удосконалення при Клінічному військовому госпіталі.

Науково-педагогічна діяльність

Його кар’єра тісно пов’язана з Києвом:

• доцент з урології Київського медичного інституту (1914–1922)
• завідувач відділу урології Київського військового госпіталю (з 1918)
• професор і завідувач кафедри урології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1929)
• завідувач кафедри урології Київського медичного інституту (1945–1961)
• головний уролог МОЗ України (з 1953)

Військово-медична служба

Під час Другої світової війни відіграв важливу роль:

• керував хірургічною службою евакуйованого Київського військового госпіталю (Харків, Томськ, Балашов)
• був головним хірургом евакуаційного пункту 3-го Українського фронту (1943–1944)
• після війни — головний хірург і консультант Київського окружного військового госпіталю

Науковий внесок

Основні напрями його досліджень:

• хвороби та травми нирок і сечовидільної системи
• патології передміхурової залози та сім’яних канатиків
• гнійна хірургія
• кишкова непрохідність, апендицит
• лікування вогнепальних поранень грудної клітки

Важливим досягненням стало те, що він першим у СРСР виконав промежинну простатектомію, що стало значним кроком у розвитку урологічної хірургії.

Постать Андроніка Чайки є знаковою для становлення української урології та військової медицини. Його наукова і практична діяльність вплинула на розвиток хірургічної школи та підготовку лікарів упродовж кількох десятиліть.

Мілько Василь Іванович (1921–1998) — відомий український вчений, педагог та організатор медичної освіти в галузі радіології.
Він був доктором медичних наук (з 1971 року), професором (з 1972 року), а також учасником Другої світової війни.

Освіта і професійна діяльність

Закінчив Київський медичний інститут у 1953 році, з яким пов’язав усе подальше життя. У цьому закладі:

• працював на різних науково-педагогічних посадах
• у 1966–1970 роках обіймав посаду ректора
• у 1966–1990 роках очолював кафедру медичної радіології
• у 1990–1995 роках — професор кафедри
• у 1995–1998 роках — професор-консультант

Його діяльність суттєво вплинула на розвиток медичної освіти та радіологічної служби в Україні.

Наукові дослідження

Основні напрями наукової роботи Василя Мілька:

• вивчення впливу малих доз радіації на організм людини
• дослідження дії надлетальних доз опромінення на ссавців
• розвиток і вдосконалення радіонуклідної діагностики
• застосування рентгенологічних методів у клінічній практиці

Його дослідження мали особливе значення для медицини в умовах зростання використання джерел іонізуючого випромінювання.

Основні праці

Серед найважливіших наукових робіт:

• «Медицинская радиология» (1960)
• «Рентгенодиагностика» (1969)
• «Рентгенология» (1983)
• «Радионуклидная диагностика…» (1991)

Василь Мілько належить до провідних постатей української медичної радіології ХХ століття. Його наукова спадщина та педагогічна діяльність сприяли формуванню сучасних підходів до діагностики та вивчення впливу радіації на живі організми.

З 19 травня 2011 р. Всесвітня організація сімейних лікарів WONCA започаткувала святкування Всесвітнього дня сімейного лікаря.

За визначенням WONCA, сімейний лікар (лікар загальної практики) – фахівець, який надає первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім’ї, незалежно від віку, статі, характеру захворювання, з урахуванням психологічних, соціальних, культурних та особистих особливостей пацієнта та родини.
Цей день присвячений ролі сімейного лікаря (лікаря загальної практики) в системах охорони здоров’я всього світу, він дає можливість підкреслити важливий внесок сімейних лікарів у охорону здоров’я населення.

За даними світової статистики, близько 80 % усіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, у розвинутих країнах світу сьогодні вирішуються на етапі загальної лікарської практики. І сьогодні в більшості країн світу система сімейної медицини є основою національної охорони здоров’я, а в університетах активно створюються програми (кафедри) для підготовки сімейних лікарів

В Україні впровадження інституту лікаря загальної практики розпочато в 2011 р. в рамках реформування й удосконалення первинної медико-санітарної допомоги в окремих областях. Сімейні лікарі доказали, що вони можуть проводити ефективну профілактику захворювань та лікувати широке коло захворювань.

Щорічно 20 травня лікарі всього світу, які спеціалізуються в травматології та ортопедії, відзначають своє професійне свято.

Травматологія – мати всіх хірургічних спеціальностей, один з найдавніших розділів клінічної медицини, історія якого нараховує багато століть. З початку зародження цивілізації та до сьогодні людство страждає від поранень і каліцтв.

У сучасному світі травматизм і смертність внаслідок травми постійно зростають. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від травм щороку гинуть 2 млн чоловік, а травми різного ступеня тяжкості отримують близько 30 млн людей. Травматизм – це не тільки медична, а й соціальна проблема сучасного суспільства.

Ганіна Калерія Павлівна онколог, патоморфолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР, засновниця наукового напряму цитогенетичної діагностики пухлинних процесів.

Основні віхи життя та діяльності

• 1926 — народилася.
• 1949 — закінчила Московський медичний інститут.
• У 1949–1954 роках працювала в Рязанському медичному інституті.
• У 1955–1958 роках — співробітник Інституту експериментальної патології та терапії раку АМН СРСР (Москва).
• У 1958–1960 роках — старший науковий співробітник Київського науково-дослідного рентґено-радіологічного та онкологічного інституту (нині — Інститут онкології НАМН України).
• З 1960 року працювала в Інституті експериментальної патології, онкології і радіології НАН України (Київ):
  у 1964–1971 роках — завідувач лабораторії гістоцитохімії;
  у 1971–1992 роках — завідувач відділу цитогенетики пухлин;
  у 1992–1999 роках — провідний науковий співробітник;
  з 1999 року — почесний професор інституту.
  1964 — здобула ступінь доктора медичних наук.
  1966 — отримала звання професора.
  1986 — удостоєна звання заслуженого діяча науки УРСР.
  2001 — померла.
  Наукова діяльність

Калерія Ганіна є засновницею наукового напряму цитогенетичної діагностики передпухлинних і пухлинних процесів людини.

Основні напрями досліджень:

• зміни спадкового апарату соматичних клітин у процесі малігнізації;
• цитогенетичні особливості пухлин;
• визначення рівня анаплазії пухлин;
• цитоморфологія онкологічних процесів;
• діагностика передпухлинних станів.

Наукові досягнення

У співавторстві з Ростислав Кавецький сформулювала положення про цитологічну реактивність організму-носія пухлини.

На основі цієї концепції були розроблені комплекси діагностичних показників для онкологічних захворювань.

Створила наукову школу з цитогенетики пухлин.

Основні наукові праці

Серед найвідоміших праць Калерії Ганіної:

«Морфология и патогенез опухолей яичка» (1964);
«Цитогенетическая диагностика в онкоморфологии» (1980);
«Цитоморфология и цитогенетика железистой гиперплазии и рака эндометрия» (1990);
«Цитологическая реактивность онкологического больного» (1995);
«Кольпоцервикоскопия» (1997).
Значення діяльності

Калерія Павлівна Ганіна зробила вагомий внесок у:

• розвиток онкоморфології;
• цитогенетику пухлин;
• удосконалення методів ранньої онкологічної діагностики;
• розвиток експериментальної онкології в Україні;
• підготовку наукових кадрів у галузі онкології та патоморфології.

Її наукові дослідження стали основою для впровадження сучасних цитогенетичних методів у діагностику онкологічних захворювань.

Пилипчук Микола Степанович (1926-1996) – фтизіатр, доктор медичних наук, професор, відомий учений у галузі фтизіатрії та пульмонології.

Основні віхи життя та діяльності

• 1926 — народився.
• 1952 — закінчив Київський медичний інститут.
  Працював у Київському медичному інституті на посадах:
  асистента;
  доцента;
  завідувача кафедри фтизіатрії.
• У 1960–1996 роках — завідувач кафедри фтизіатрії.
• З 1983 року кафедра діяла як кафедра фтизіатрії з курсом пульмонології.
• У 1963 році здобув ступінь доктора медичних наук.
• У 1964 році отримав звання професора.
• У 1965–1970 роках — проректор з лікувальної роботи Київського медичного інституту.
• 1996 — помер.

Наукова діяльність

Наукові праці Миколи Пилипчука були присвячені актуальним проблемам діагностики та лікування туберкульозу й захворювань органів дихання.

Основні напрями наукових досліджень:

• розробка методів діагностики захворювань легень;
• підвищення ефективності антибактеріальної терапії;
• удосконалення хірургічних методів лікування туберкульозу легень;
• дослідження функціонального стану органів дихання після операцій на легенях;
• вивчення сурфактантної системи легень;
• дослідження мукоциліарного апарату та аерогематичного бар’єра.

Наукові досягнення

Микола Степанович Пилипчук: розробив методику внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів;

• поглибив вчення про відновлення життєво важливих функцій організму після операцій на легенях;
• створив новий напрям у вивченні та застосуванні аерозольтерапії;
• запропонував методи неспецифічної терапії туберкульозу;
• розробив способи усунення побічних реакцій на антимікобактеріальні препарати.

Значення діяльності

Микола Степанович Пилипчук зробив вагомий внесок у:

• розвиток української фтизіатрії та пульмонології;
• удосконалення лікування туберкульозу;
• розвиток хірургічної пульмонології;
• підготовку медичних кадрів;
• впровадження нових методів терапії захворювань органів дихання.

Його наукові розробки сприяли підвищенню ефективності лікування хворих на туберкульоз та розвитку сучасних підходів у пульмонології.