Календар медицини

Туровець Йосип Григорович (1899-1987) доктор медичних наук (1953), професор кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (з 1953). Закінчив Київський медичний інститут (1926). Учень І.А. Зав’ялова, А.П. Кримова. У 1951 захистив докторську дисертацію “Гострі гнійні ускладнення вогнепальних поранень кульшового суглоба”.

Автор близько 100 наукових праць, присвячених різним розділам загальної, військово-польової хірургії та онкології. Особливе місце в його дослідженнях займали питання хірургічної коагуло-, флебо-, проктології, лікування гриж, облітеруючих захворювань судин, злоякісних пухлин, виразкової хвороби, хірургії щитоподібної залози.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Туровця Й. Г.:

• Острые гнойные осложнения огнестрельных ранений тазобедренного сустава (1951). Шифр зберігання: 617.99 Т-885/li>

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Туровцем Й. Г. одноосібно:

• Потенцированное обезболивание. Методическое письмо (1961). Шифр зберігання: 617.9 Т-885
• Профилактика тромбозов при оперативных вмешательствах на органах брюшной полости. Методическое письмо (1964). Шифр зберігання: 617.4 П-842

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30

Захараш Михайло Петрович (1944) хірург, доктор медичних наук (1990), професор (1991), член-кореспондент НАМН України (2003).

Михайло Петрович закінчив Вінницький медичний інститут (1968). Працював лікарем. Від 1984 – у Національному медичному університеті (Київ): від 2000 – завідувач кафедри факультетської хірургії № 1; водночас у 1990-2009 – начальник Військово-медичного управління СБУ. Головний проктолог МОЗ України (від 2000). Президент Асоціації колопроктологів України. Очолює Український колопроктологічний центр (від 2000).

Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони; реконструктивній хірургії кишечника; консервативному та хірургічному лікуванню хворих на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона; застосуванню сорбційних методів детоксикації та плазмоцитаферезу в хірургії та проктології. Вперше застосував сорбційні методи детоксикації в поєднанні з ультрафіолетовим і лазерним опроміненням крові при лікуванні променевих уражень. Розробив методику оперативних втручань на кишечнику з використанням електрозварювальних технологій. Брав участь в укладанні “Російсько-українського словника медичної термінології” (1996) та “Російсько-українського медичного словника” (1997).

Наукові праці: “Анаэробная инфекция в хирургии печени и желчных путей” (1991); “Проблеми використання дезінтоксикаційної терапії, медико-комп’ютерні технології та індивідуалізована терапія ВС–УЛНА на ЧАЕС” (2001); “Факультетська хірургія” (2002); “Современная хирургическая тактика при неспецифическом язвенном колите” (2009); “Історичні аспекти становлення військово-медичної служби СБ України” (2009).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Захараш М. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Хірургія (Факультетська) (2006), В-7456
• Скринінг передракових змін і раку шлунку (2009), Б-89548
• Кишечні стоми: види стом, методики їх формування: медико-соціальна реабілітація стомованих хворих. Ускладнення кишечних стом, їх лікування (2015), Б-96297
• Ендоскопічна і морфлогічна діагностика, малоінвазивне лікування передракових змін слизової оболонки шлунка (2013), Б-93812
• Загальна хірургія (2018), В-9811
• Сучасні принципи діагностики і лікування геморою (2002), Б-95516

Коханевич Євгенія Вікторівна (1929-2012) акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1972), професор (1985), завідувачка кафедри акушерства та гінекології № 3 Київської медичної академії післядипломної освіти (1980-2000). Науковий напрям – патологія шийки матки, вагітність і пологи, онкогінекологія, невиношування вагітності, генітальний ендометріоз. Засновник Київської школи онкогінекології.

Євгенія Вікторівна закінчила Вінницький медичний інститут (1954). Працювала ліка­рем. Від 1961 – у Київському рентґенорадіологічному та онкологічному інституті (нині Національний інститут раку): від 1969 – ст. н. с.; у 1980-2005 – завідувачка кафедри акушерства та гінекології № 3 Київської медичної академії післядипломної освіти.

Наукові дослідження були присвячені патології шийки матки, онкогінекології, невиношуванню вагітності, генітальному ендометріозу.

Наукові праці: “Комплексная диагностика и комбинированное лечение предрака шейки матки” (1976); “Диагностика пре­до­пухолевых и опухолевых процессов шейки матки” (1984); “Предупреждение онкологических заболеваний у женщин” (2001); “Довідник акушера-гінеколога” (2004); “Актуальные вопро­сы акушерства, гинекологии и репродук­тологии” (2006).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Коханевич Є.В. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Кольпоцервикоскопия (2004) Б-85501

Патология шейки и тела матки (2009) В-7401

Актуальные вопросы акушерства (2001) Б-80548

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Процюк Раду Георгійович (1939) фтизіатр, пульмонолог, доктор медичних наук (1989), професор кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології (з 2001 р.) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Уперше розкрив раніше невідомі механізми, як лікуючої, так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний бар’єр легень.

Раду Георгійович народився в с. Верхні Синівці Глибоцького району Чернівецької обл.; медичну освіту здобув у Чернівецькому медичному інституті (1963), після закінчення якого працював на посаді головного фтизіатра у Млинівській ЦРЛ Рівненської обл.; у 1965-1968 рр. навчався в аспірантурі, а з 1968 р. працює на кафедрі фтизіатрії з курсом пульмонології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця (тепер – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на посадах асистента (1968-1976), доцента (1976-2001), професора кафедри (з 2001 р.); у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «Остаточные плевральные полости у больных туберкулезом», а в 1987 р. – докторську дисертацію «Аэрозольтерапия больных туберкулезом и ее влияние на сурфактант легких и гемодинамику малого
круга кровообращения»; заступник декана факультету підвищення кваліфікації викладачів.

Заслужений діяч науки і техніки України (2006); дійсний член, академік-секретар Відділення медицини та член президи АН вищої школи України; член редакційних колегій низки фахових журналів.

Автор понад 330 наукових публікацій, зокрема 2 монографій, 7 навчальних посібників, 13 авторських свідоцтв та патентів України на винаходи й корисну модель. Основні напрямки наукової діяльності: удосконалення методів діагностики, лікування і профілактики туберкульозу та неспецифічних захворювань органів дихання, екологічні проблеми фтизіатрії і пульмонології, вплив забруднення довкілля радіонуклідами на епідеміологогічні показники туберкульозу і неспецифічні захворювання легень.

У процесі наукових досліджень розкрив механізми, як лікуючої так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний барʼєр, запропонував нові підходи у використанні інгаляцій аерозолів протитуберкульозних препаратів, що сприяло збереженню функціонального стану аерогематичного барʼєру у хворих на туберкульоз легень, обгрунтував методику застосування аерозольтератії, розробив нові методи діагностики та лікування.