Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Урсенко Василь Іванович (1939-2017) кардіохірург доктор медичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту серцево-судинної хірургії АМН України. Один із перших в Україні почав використовувати операції аортокоронарного шунтування.
Василь Іванович народився в с. Тишківка кіровоградської обл.. Середню медичну освіту здобув в Одеському медичному училищі No 3 (1959). У 1959-1962 рр. – служба в Радянській армії в складі Південної групи військ на посаді старшої операційної сестри медико-санітарного батальйону. Вищу медичну освіту (з відзнакою) здобув у Кримському медичному інституті (1968); працював на посаді завідувача хірургічного відділення Джилікульської лікарні (1968-1971). Навчався в клінічній ординатурі (1971-1973) Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії. З 1973 р. працює в Інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України на посадах керівника відділення хірургічних методів лікування коронарної недостатності (1984-2000), головного наукового співпрацівника (з 2000 р.). У 1979 р. захистив кандидатську дисертацію «Изменение центральной гемодинамики и регионального кровообращения при внутриаортальной балонной контрпульсации», а в 1990 р. – докторську дисертацію «Особенности хирургического лечения и отдаленные результаты у больных ишемической болезнью сердца в зависимости от вариантов клинического течения заболевания»
Професор (2001); Заслужений діяч науки і техніки України (2007); автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 15 патентів на винаходи; один із перших в Україні почав виконувати операції аортокоронарного шунтування; разом із інженерною групою інституту сконструював апарат для допоміжного кровообігу та полегшення роботи серця; науковий керівник 7 кандидатських дисертацій.
Старков Арсен Вікторович (1874-1927) топографоант, академік Всеукраїнської Академії наук (1921), доктор медицини (1900), професор, завідувач кафедри нормальної анатомії Київського університету (з 1912) та кафедри анатомії української лектури Київського медичного інституту (1917-22); організатор і керівник першої академічної лабораторії з вивчення центральної нервової системи.
Арсен Вікторович народився в м. Торжок Тверської губернії, медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Московського університету (1897). Працював на посадах позаштатного помічника проректора, штатного помічника прозектора кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Московського університету (1897-1900). У 1900 р. захистив докторську дисертацію «Этиология и патологическая анатомия мышечной кривошеи»; від 1900 до 1906 р. – професор описової та порівняльної анатомії й директор Анатомічного інституту Жіночого медичного інституту.
У 1906-1908 рр. перебував у науковому відрядженні в анатомічних інститутах Берліна та Відня; від 1908 р. працював у Московському університеті на посадах прозектора кафедри топографічної анато-мії та оперативної хірургії (1908-1915), керівника Інституту топографічної анатомії та оперативної хірургії (1915-1917).
У часи Першої світової війни також обіймав посаду головного хірурга лазарету імператорської родини в Петровському палаці; від 1918 до 1922 р. – професор, завідувач кафедри анатомії Університету св. Володимира (з часом – Київського медичного інституту). У 1921 р. обраний дійсним членом ВУАН (у галузі медичної біології). У 1921 р. створив в Академії лабораторію для дослідження центральної нервової системи та очолив Комісію ВУАН з вивчення центральної нервової системи; у 1922 р. був вимушений залишити Україну; від 1923 до 1925 р. викладав на посаді професора біології Українського вищого педагогічного інституту (м. Прага, Чехословаччина). У 1923 р. обраний посередником між ВУАН та громадськими організаціями Чехословаччини; з часом – професор Римського університету.
Арсен Старков був блискучим лектором; його лекції відзначались образним і точним описанням анатомічних фактів та основ загальної анатомії і завжди привертали велику аудиторію.
Основні праці: «Анатомия прямой кишки и мышц, имеющих к ней отношение: Литературное и анатомическое исследование» (том перший, 1912); «Анатомия фасций и клетчатки малого таза» (том другий, 1912); «Дослі-дження про нерви серця» – опубліковано в 1926 р. Празькою академією наук; «Остеологія» (1925); А. В. Старков – автор першого україномовного підручника «Загальна біологія» (1925), який був виданий у Празі.
Мельник Марко Никифорович (1914-1997) (1914-1997) епідеміолог, доктор медичних наук (1972), професор (1974), заслужений діяч науки УРСР (1983). Учасник 2-ї світової війни.
Марко Никифорович закінчив Одеський медичний інститут (1939), де в 1962-1963 працював завідувачем кафедри організації охорони здоров’я.
Від 1946 – старший епідеміолог Одеського районного відділу охорони здоров’я; у 1963-1973 – заступник Міністра охорони здоров’я УРСР, головний санітарний лікар УРСР; у 1973-1981 – директор, 1981-1987 – керівник лабораторії імунохімії, експериментально-виробничої лабораторії, від 1987 – консультант Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб.
Наукові дослідження були присвячені організації охорони здоров’я, протиепідеміологічній і санітарній безпеці країни. Зробив вагомий внесок у протиепідеміологічне та санітарне забезпечення країни, матеріально-технічної бази СЕС та закладів епідеміологічного профілю, розширення лікувально-профілактичної мережі.
Наукові праці: “Пути развития санитарной организации Украины” (1972); “Токсоплазмоз человека” (1974); “Гельминтозы человека” (1978); “Эпидемический паротит” (1979); “Профилактика острых кишечных инфекций в детских дошкольных учреждениях” (1983); “Дифтерийная инфекция” (1984).

Чому Міжнародне професійне свято стоматологів, святкують щороку 9 лютого?
Згідно з легендою, Аполлонія — дочка александрійського імператора, увірувала в Христа, що на той час було неприпустимо. Дівчину схопили і піддали жорстоким тортурам і навіть вирвали всі зуби. Тоді Аполлонію вивели на майдан і поставили умову: або вона зречеться своєї релігії, або її спалять живцем. Дівчині розв’язали руки, щоб вона могла стати на коліна і виконати умову катів. Однак коли її звільнили від канатів, Аполлонія кинулася у вогонь і згоріла живцем. Це сталося 9 лютого 249 року.
Відтоді склалося повір’я: якщо болить зуб, зверніться – до Аполлонії з молитвою, і біль вщухне. У 300 році церква канонізувала Аполлонію святою мученицею, та ікона святої Аполлонії (гарної дівчини з щипцями в руках) була майже в кожному храмі.
Благодаров Володимир Миколайович (1939-2013) патологоанатом, доктор медичних наук (1979), професор (1982). Закінчив Київський медичний інститут (1962), де відтоді й працював (нині Національний медичний університет): асистент, доцент, від 1982 – професор, від 1991 – завідувач кафедри патанатомії, одночасно в 1981-1990 – заступник проректора з наукової роботи, від 1990 – декан 1-го лікувального факультету.
Наукові праці були присвячені вивченню гістохімії та електронної мікроскопії захворювань серцево-судинної системи, органів травлення та сечової системи.
Наукові праці: “Патологическая анатомия и патогенез почечнокаменной болезни” (1974); “Почечнокаменная болезнь” (1978); “Ультраструктура почек в условиях нарушенного кровообращения при хроническом пиелонефрите” (1982); “Практикум з патологічної анатомії” (1992); “Патологічна анатомія” (1997); “Курс клінічної патології” (1999).
Копистинський Євген Августович (1879-1967) психіатр, доктор медичних наук (1936), професор (1936), завідувач кафедри психіатрії (1931-32), завідувач кафедри психіатрії педіатричного факультету (1932-38) Київського медичного інституту. Його роботи з епілепсії, лікування інсуліном і електросудомної терапії, з історії земської психіатричної допомоги є значним внеском у науку.
Євген Августович працював на посадах завідувача кафедри психіатрії (1931-1932), завідувача кафедри психіатрії педіатричного факультету (1932-1938), професора кафедри психіатрії (1943-1948) Київського медичного інституту; доктор медичних наук (1936); професор (1936); автор понад 100 наукових публікацій; основні напрями наукової діяльності: вивчення, нервових та психічних захворювань; особливо відомі його праці з епілепсії, лікування інсуліном та електросудомної терапії, з історії земської медицини; основні публікації: «Методы и средства в терапии эпилепсии» (1934), «К вопросу о постановке психиатрического дела в Закавказьких Советских республиках» (1935).