Календар медицини

Цей день покликаний звернути увагу людей на проблеми, пов’язані з захистом прав людей з обмеженими можливостями.

Свій початок історія “міжнародного дня боротьби за права інвалідів” бере 5 травня 1992 р. У цей день люди з обмеженими можливостями з сімнадцяти країн одночасно провели перший загальноєвропейський день боротьби за рівні права та проти дискримінації інвалідів. З того часу подібні заходи відбуваються кожне п’яте травня.

Метою Дня боротьби за права інвалідів є сприяння більш глибокому розумінню проблем, пов’язаних з інвалідністю, мобілізація підтримки прав, гідності та благополуччя інвалідів. Люди з обмеженими можливостями мають такі ж права на працевлаштування, доступну освіту й інфраструктуру, як інші категорії громадян.

Тимошенко Леонід Васильович (1921–2004) – видатний український учений у галузі акушерства та гінекології, доктор медичних наук (1963), професор (1964), член-кореспондент НАН України (1992) та НАМН України (1993).

Освіта та початок діяльності

У 1948 році закінчив Київський медичний інститут. Професійний шлях розпочав у сфері журналістики та видавничої справи:

кореспондент редакції столичної інформації РАТАУ при Раді Міністрів УРСР;
редактор армійської газети «На защите Родины» (1945–1948);
старший редактор і завідувач відділу науково-популярної та масової літератури Державного медичного видавництва УРСР (1950–1952).
Науково-педагогічна діяльність

З 1952 року працював у Київському НДІ педіатрії, акушерства і гінекології ім. П. М. Буйка:

• молодший науковий співробітник (1952–1959);
• старший науковий співробітник (1959–1961).

Подальша діяльність:

• доцент Київського медичного інституту (1961–1964);
• завідувач кафедри акушерства та гінекології Львівського медичного інституту (1964–1971);
• завідувач кафедри акушерства та гінекології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1971 р.);
• професор кафедри військової хірургії Військово-медичної академії МО України (1995–1999);
• професор-консультант Київського обласного центру охорони здоров’я матері та дитини (1996–2004).

Основні напрями наукових досліджень

Наукова діяльність Леоніда Тимошенка охоплювала широкий спектр проблем акушерства та гінекології, зокрема:

• функціонування системи адаптації організму жінки в нормі та при патологіях;
• маткові кровотечі в акушерстві;
• нейрогуморальна регуляція скоротливої діяльності матки;
• питання акушерської ендокринології;
• фактори ризику ускладнень у вагітних та плода;
• принципи комплексної допологової підготовки та знеболювання пологів;
• асфіксія плода і новонародженого;
• функціональні стани у вагітних і гінекологічних хворих.

Особливу увагу вчений приділяв ролі резус-фактора у виникненні гемолітичних ускладнень, що стало важливим внеском у розвиток сучасного акушерства.

День Червоного Хреста і Червоного півмісяця заснований на честь швейцарського гуманіста Анрі Дюнана, який народився цього дня в 1828 р. У середині минулого сторіччя з його ініціативи вперше стали створюватися групи добровольців, які надавали допомогу пораненим на полях битв. У 1863 р. за його ініціативою була скликана конференція, що поклала початок міжнародному товариству Червоного Хреста.

Офіційно назву “Міжнародний Червоний Хрест” було затверджено в 1928 р. на 13-й міжнародній конференції в Гаазі, де був прийнятий статут організації, що змінювався згодом у 1952 і 1965 рр.

На 25-й міжнародній конференції Червоного Хреста, що відбулася в жовтні 1986 р., було затверджено нову назву організації – “Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”. Завдання організації – надання допомоги пораненим, хворим і військовополоненим під час збройних конфліктів, допомога жертвам стихійних лих. Основні принципи діяльності руху – гуманність, неупередженість, добровільність, єдність, універсальність.

У всіх куточках планети Міжнародний Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця здійснює свою діяльність, щоб допомогти кожній людині. Всесвітнє співтовариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що об’єднує у своїх рядах майже півмільйона співробітників і 17 мільйонів волонтерів, є потужною силою, здатною змінити на краще життя тих, хто перебуває в найбільш уразливому становищі.

Перехрестенко Петро Михайлович (1936-2024)- відомий український хірург, доктор медичних наук (1991), професор (1997), фахівець у галузі трансфузіології та гематології.

Освіта та початок професійної діяльності

У 1961 році закінчив Київський медичний інститут. Професійну діяльність розпочав у практичній медицині:

• лікар-хірург, головний лікар Білогородської дільничної лікарні (1961–1964).

Наукова та управлінська діяльність

• лікар-хірург, науковий працівник Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії (1964–1971);
• заступник начальника, начальник Головного управління науково-дослідних робіт МОЗ України (1971–1988);
• директор Київського НДІ гематології та переливання крові (1988–2011);
• з 1998 року — завідувач відділу організації трансфузіологічної та гематологічної допомоги населенню цього ж інституту;
• з 1994 року — професор кафедри гематології та трансфузіології Київського інституту удосконалення лікарів;
• головний трансфузіолог МОЗ України (з 1989).

Основні напрями наукової діяльності

Наукові дослідження Петра Перехрестенка були спрямовані на вирішення актуальних проблем хірургії та трансфузіології, зокрема:

• застосування полімерних матеріалів у хірургічній практиці;
• розвиток клінічної та виробничої трансфузіології;
• використання стовбурових клітин у лікуванні гематологічних захворювань;
• розробка новітніх методів безшовного закриття ранових поверхонь паренхіматозних органів;
• створення комбінованого препарату з кровоспинними та антибактеріальними властивостями.

Саєнко Валерій Феодосійович (1941) – видатний український хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1984), член-кореспондент НАН України (1991) та НАМН України (1993), заслужений діяч науки і техніки України (1992).

Освіта та професійний шлях

У 1964 році закінчив Харківський медичний інститут.

• науковий співробітник Київського НДІ гематології і переливання крові (1970–1972);
• з 1972 року — керівник відділу хірургії шлунково-кишкового тракту Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії;
• директор цього інституту (1988–2007);
• головний трансплантолог МОЗ України.

Основні напрями наукової діяльності

Наукові дослідження Валерія Саєнка охоплювали ключові проблеми сучасної хірургії, зокрема:

• вивчення патогенезу виразкової хвороби;
• розробка та впровадження органозберігаючих операцій на основі ваготомії при
• виразковій хворобі дванадцятипалої кишки;
• хірургічне лікування післярезекційних синдромів і пухлин органів травлення;
• дослідження патогенезу та лікування хірургічного сепсису;
• впровадження принципів антибіотикопрофілактики в хірургії;
• розвиток трансплантології в Україні;
• розробка і впровадження малоінвазивних методів (лапароскопічних, ендоскопічних, ендоваскулярних) у лікуванні захворювань органів травлення та судин.

Задорожна Вікторія Іванівна (1956) — визначної української науковиці в галузі епідеміології та вірусології.

Вона є доктором медичних наук (з 1996 року), професором (з 2002 року) та членом-кореспондентом НАМН України (з 2017 року). Свою медичну освіту здобула в Київському медичному інституті, який закінчила у 1980 році.

Майже вся її професійна діяльність пов’язана з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб АМН України (Київ), де вона:

• очолювала лабораторію екології мікроорганізмів (1996–1998),
• з 1998 року керує лабораторією поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій.

Паралельно працювала доцентом кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету (1999–2005).

Також є заступником голови Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів (з 2004 року).

Основні наукові напрямки

Наукова діяльність Вікторії Задорожної охоплює:

• вакцинопрофілактику інфекційних захворювань
• молекулярну епідеміологію вірусів
• проблеми ерадикації поліомієліту
• механізми розвитку вакциноасоційованого поліомієліту

Вибрані наукові праці

Серед ключових публікацій:

• «Обнаружение вируса полиомиелита…» (1996)
• «Оценка инактивированной вакцины…» (2005)
• «Молекулярно-епідеміологічні аспекти…» (2008)
• «Імунопрофілактика в практиці сімейного лікаря» (2008)
• «Эпидемический процесс гриппа…» (2009)

Її внесок має особливе значення для України в контексті боротьби з поліомієлітом та розвитку сучасної системи імунопрофілактики.