Календар медицини

Анкін Микола Львович (1966) – ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійний шлях

У 1989 році Микола Львович закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, після чого пройшов інтернатуру за спеціальністю «травматологія та ортопедія».

Професійну діяльність розпочав лікарем ортопедом-травматологом Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У подальшому працював заступником директора клініки політравми, завідував ортопедо-травматологічним центром Київської обласної клінічної лікарні, а з 2005 року очолював цю лікарню.

Наукова діяльність

У 1992 році здобув ступінь кандидата медичних наук, а у 2005 році захистив докторську дисертацію на тему «Традиційний та малоінвазивний остеосинтез в травматології». У роботі було обґрунтовано та розроблено підходи до малоінвазивного остеосинтезу, спрямовані, зокрема, на збереження кровопостачання в зоні перелому.

У 2013 році Миколі Львовичу присвоєно вчене звання професора.

Його наукові інтереси охоплюють хірургію пошкоджень тазу та кульшової западини, лікування політравми, складних переломів, перипротезних ускладнень, остеомієліту, а також первинне та ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.

Педагогічна діяльність

Багато років Микола Львович поєднує практичну медицину з педагогічною та науковою діяльністю. З 2007 року він очолював кафедру ортопедії і травматології №2 НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Після реорганізації кафедр у 2022 році очолив об’єднану кафедру ортопедії і травматології.

Науковий доробок

Микола Львович є автором понад 200 наукових праць, серед яких публікації у міжнародних наукових виданнях. Також у його доробку — монографії та наукові винаходи у сфері травматології та ортопедії.

Сьогодні

У 2026 році Микола Анкін продовжує поєднувати клінічну, наукову та педагогічну діяльність. У червні 2026 року його призначено виконувачем обов’язків директора Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

50-а сесія Генеральної Асамблеї ООН проголосила 1 жовтня Міжнародним днем ​​людей похилого віку. У 2002 році Друга Всесвітня асамблея з проблем старіння прийняла Мадридський міжнародний план дій щодо старіння, який призначений сприяти розвитку суспільства всіх вікових груп, зокрема відповідає на виклики, що стоять перед населенням у 21-му столітті.

За останні десятиліття склад населення світу різко змінився. З 1950 по 2010 рік тривалість життя в усьому світі зросла з 46 до 68 років. На сьогодні в усьому світі налічувалося понад 700 млн людей у ​​віці 65 років і старше. За прогнозами, протягом наступних трьох десятиліть кількість людей похилого віку збільшиться більш ніж удвічі, досягнувши понад 1,5 млрд осіб у 2050 році. Передбачається, у менш розвинених країнах у 2050 році проживатиме понад дві третини літнього населення світу (1,1 млрд).

ВООЗ запропонувала нову вікову класифікацію, за якою похилий вік – це період від 60 до 75 років. ООН закликає змінити уявлення про вік, та головним завданням профілактичної медицини вважає забезпечення активного довголіття.

Професійне свято медичних працівників у сфері урології у світі щорічно відзначають 2 жовтня. Вже в часи Гіпократа (VI-V вік до н.е.) існували “каменесіки” – люди, які вміли видаляти камені з сечового міхура через розріз промежини. Засновником урології як окремої медичної дисципліни історики вважають Франциско Діаса. Його монографія, надрукована в Мадриді в 1588 р., цілком присвячена причинам виникнення, клінічним проявам, діагностиці та лікуванню урологічних захворювань, техніці урологічних операцій, опису урологічного інструментарію.

Історія походження цього дня не відома. Американський генетик та біохімік Джошуа Ледерберг казав, що віруси є найбільшою перешкодою домінування людей на планеті. Але мішенню вірусів можуть бути не тільки представники Homo Sapiens, а й тварини, рослини, бактерії та археї.

Упродовж останнього століття вчені не одноразово змінювали свій погляд на природу вірусів. Спочатку їх вважали отруйними речовинами, згодом однією з форм життя, пізніше – специфічними біохімічними сполуками. Припускали також, що вони існують між живим і неживим світом. Дослідження останніх років змінили думку з цього питання. Тож віруси – це класичні паразити, оскільки для їх подальшого існування та відтворення необхідна чужа клітина. Вірус складається з ядра РНК або ДНК та білкової оболонки. Проникаючи в чужу клітину, він скидає оболонку й підлаштовує під себе весь клітинний апарат, змушуючи його синтезувати власні вірусні ДНК або РНК та вірусні білки відповідно до власного геному. Далі відбувається збирання нових вірусів із цих компонентів і з’являється нова вірусна частка, готова інфікувати інші клітини. Це відбувається майже нескінченно. На сьогодні відомо близько 2 тисяч різноманітних хвороб, які виникають внаслідок інфікування вірусами.

Разом із тим слід зауважити, що віруси є основними учасниками еволюції, у тому числі й людини. Вчені припускають, якщо всі віруси раптом зникнуть, найбільш конкурентоспроможні види розростуться, і ми втратимо значну частину біорозмаїття нашої планети.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.