Календар медицини

Волосовець Олександр Петрович (1961) – педіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Освіта та початок професійного шляху

Олександр Петрович Волосовець народився 26 вересня 1961 року у Львові. У 1962 році разом із родиною переїхав до Києва.

• У 1978 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 48 у Києві. У 1984 році з відзнакою закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Педіатрія».
• У 1984–1986 роках навчався у клінічній ординатурі на кафедрі дитячих хвороб № 2 Київського медичного інституту.
• Після завершення клінічної ординатури продовжив роботу в Київському медичному інституті, з яким пов’язана значна частина його професійної та науково-педагогічної діяльності.

Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

Важливою сторінкою професійного шляху Олександра Петровича стала робота після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У 1986 році він брав участь у лікуванні та евакуації дитячого населення із зони відчуження, а також у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Цей досвід у подальшому знайшов відображення в його науковій діяльності, зокрема у дослідженнях впливу несприятливих факторів довкілля на здоров’я дітей.

Наукова та педагогічна діяльність

Професійну діяльність Олександр Петрович поєднував із науковою та педагогічною роботою.

• У 1990 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1998 році — докторську дисертацію на тему «Стан серцево-судинної системи у дітей із зон екологічного неблагополуччя».
• У 1998 році йому присвоєно науковий ступінь доктора медичних наук, а в 2000 році — вчене звання професора.
• З 1997 року Олександр Петрович очолює кафедру педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
• У 1996–1997 роках проходив стажування у Вищій медичній школі Університету Пенсильванії та Дитячій лікарні Філадельфії (США), де вдосконалював знання у сфері дитячої кардіології та ультразвукової діагностики.

Наукові напрями

Наукова діяльність Олександра Петровича Волосовця охоплює низку напрямів педіатрії, зокрема:

• дитячу кардіоревматологію;
• дитячу алергологію;
• екологічну педіатрію;
• ультразвукову діагностику;
• неонатологію;
• організацію та розвиток медичної освіти.

Значну увагу у своїх дослідженнях учений приділяв стану серцево-судинної системи у дітей, які зазнають впливу несприятливих факторів довкілля.

Діяльність у системі охорони здоров’я та медичної освіти

Олександр Петрович Волосовець брав участь у формуванні державної політики у сфері медичної освіти та науки.

Він працював заступником директора Департаменту кадрової політики, освіти та науки МОЗ України, а також начальником відділу освіти та науки цього департаменту.

Упродовж професійної діяльності поєднував викладацьку, наукову, лікувальну та організаційну роботу.

Академічне визнання

У 2009 році Олександру Петровичу Волосовцю присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

13 вересня 2010 року його обрано членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України за спеціальністю «Педіатрія».

У 2021 році нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Наукові праці

Олександр Петрович Волосовець є автором і співавтором наукових праць, монографій, підручників та навчальних посібників з педіатрії.

Серед його наукових праць:

• «Неотложные состояния в педиатрии» — 1994;
• «Кардіоміопатії у дітей» — 1996;
• «Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля» — 1998;
• «Інфекційний ендокардит» — 1999;
• «Неонатологія» — 2000;
• «Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей» — 2002.

Професійна спадщина

Професійна діяльність Олександра Петровича Волосовця пов’язана з розвитком української педіатрії, дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії та медичної освіти.

Поєднання клінічної роботи, наукових досліджень, викладання та організаційної діяльності стало основою його багаторічного внеску у розвиток педіатричної науки та підготовку медичних кадрів.Закінчив Київський медичний інститут (1984), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1997 – завідувач кафедри педіатрії № 2 з курсами медичної генетики та неонатології. Головний дитячий кардіоревматолог МОЗ України (від 1998). Заступник директора Департаменту кадрової політики освіти та науки МОЗ України, начальник відділу освіти та науки цього Департаменту (від 2005).

Досліджує проблеми дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії, ультразвукової діагностики.

Наукові праці: “Неотложные состояния в педиатрии” (1994); “Кардіоміопатії у дітей” (1996); “Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля” (1998); “Інфекційний ендокардит” (1999); “Неонатологія” (2000); “Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей” (2002).

У 2007 році 10 міжнародних організацій, які опікуються питаннями планування сім’ї, висунули ідею про роль контрацептивів у прийнятті планового рішення щодо створення сім’ї та вагітності. Всесвітня організація охорони здоров’я у Порядку денному сталого розвитку до 2030 року зазначає необхідність «забезпечити загальний доступ до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я, включаючи планування сім’ї, інформацію та освіту, а також інтеграцію репродуктивного здоров’я в національні стратегії та програми». На сьогодні Всесвітній день контрацепції підтримують 15 міжнародних неурядових організацій, медичних і наукових спільнот, а також урядових організацій для поширення знань про сексуальне та репродуктивне здоров’я.

Багато жінок, які хочуть уникнути вагітності, не використовують жодні безпечні методи контрацепції. Серед причин: занепокоєння щодо побічних ефектів прийому лікарських засобів; неправильні уявлення про їх довгостроковий вплив на фертильність жінки; заборона використання чоловіком, партнером або родичами в наслідок релігійних уявлень; відсутність доступу до сучасних методів. Разом із тим, жінка має право вибирати кількість, час і інтервал між народженням дітей. Тож контрацепція є невід’ємною частиною прийняття нею усвідомлених рішень.

У Всесвітній день контрацепції прийнято проводити онлайн і офлайн кампанії з метою поширення інформації про способи та методи контрацепції, ризики незахищеного сексу (материнська смертність, аборти) для сексуального та репродуктивного здоров’я жінки.

Верба Андрій В’ячеславович (1966) – український військовий хірург, доктор медичних наук, професор, генерал-майору медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та початок професійного шляху

Андрій В’ячеславович Верба народився 27 вересня 1966 року в місті Жмеринка Вінницької області.

У 1985 році з відзнакою закінчив Вінницьке медичне училище. У 1993 році завершив навчання у Військово-медичній академії імені С. М. Кірова.

Професійний шлях Андрія Верби пов’язаний із військовою медициною та хірургією. Від лікаря-хірурга він поступово пройшов шлях до керівних посад у системі військової медичної служби.

Військова хірургія та організація медичної допомоги

У 2007–2014 роках Андрій В’ячеславович очолював хірургічну службу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги військовослужбовцям. Ще у 2006 році за його участю було організовано перший в Україні багатопрофільний мобільний госпіталь на 100 ліжок.

З початком бойових дій на сході України у 2014 році Андрій Верба безпосередньо працював у зоні бойових дій. Він був провідним хірургом 59-го військового мобільного госпіталю, де надавав допомогу пораненим та організовував хірургічну роботу в польових умовах.

За даними Асоціації хірургів України, до середини листопада 2014 року під його керівництвом у польових умовах було виконано понад 1500 оперативних втручань.

Керівник військової медицини

У грудні 2014 року Андрій В’ячеславович Верба став тимчасовим виконувачем обов’язків директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України.

У лютому 2015 року його призначили директором Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України та головним державним санітарним лікарем Міністерства оборони.

У 2015 році Андрію Вербі присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Наукова діяльність Андрія В’ячеславовича пов’язана передусім із військовою та невідкладною хірургією.

Основні напрями його професійних і наукових інтересів охоплюють:

• лікування вогнепальних та мінно-вибухових поранень;
• хірургічне лікування поранень органів черевної порожнини;
• ендовідеохірургію у мирний та воєнний час;
• лікування післяопераційних ускладнень;
• організацію лікувально-евакуаційного забезпечення військ;
• розвиток системи медичної допомоги пораненим військовослужбовцям.

Андрій Верба є автором і співавтором наукових праць, монографій, навчальних посібників та патентів.

Педагогічна діяльність

Практичну медицину та наукову роботу Андрій В’ячеславович поєднує з педагогічною діяльністю.

З 2020 року він працює на кафедрі хірургії №1 Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, бере участь у підготовці молодих лікарів, науковій роботі та професійних медичних заходах.

Його досвід військового хірурга та організатора медичної служби є важливою складовою підготовки фахівців, які працюють у сучасних умовах.

Державні та професійні відзнаки

За вагомий внесок у розвиток української медицини та професійну діяльність Андрій В’ячеславович Верба удостоєний низки державних і професійних нагород.

У 2011 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

Серед його відзнак — орден Богдана Хмельницького III ступеня.

У 2022 році Андрій Верба став лауреатом професійної відзнаки «Орден Святого Пантелеймона».

У 2023 році його нагороджено відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».

Сьогодні

У 2026 році Андрій В’ячеславович Верба продовжує поєднувати хірургічну, наукову, педагогічну та управлінську діяльність.

Новим етапом його професійного шляху стало призначення керівником Університетської лікарні Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова.

Голігорський Соломон Давидович (1911-1985) лікар-уролог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки Молдавської РСР.

Освіта та початок професійної діяльності

Соломон Давидович Голігорський народився 27 вересня 1911 року в Одесі.

У 1934 році закінчив Яський університет у Румунії. До 1940 року працював лікарем у Бухаресті.

У роки Другої світової війни працював у Російській Федерації та Середній Азії.

Після завершення війни продовжив професійну та науково-педагогічну діяльність у Кишиневі, де працював упродовж 1945–1966 років.

Наукова та педагогічна діяльність

• У 1961 році Соломону Давидовичу Голігорському присуджено науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1964 році він отримав вчене звання професора.
• У 1966 році Голігорський переїхав до Києва та розпочав роботу в Київському медичному інституті.
• У 1966–1968 та 1970–1979 роках він очолював кафедру урології Київського медичного інституту.
• Одночасно працював у Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології, де до 1973 року завідував відділом хірургічної нефрології.

Наукові дослідження

Наукові інтереси Соломона Давидовича охоплювали важливі проблеми урології та нефрології.

Він досліджував:

• діагностику урологічних захворювань;
• проблеми лікування пієлонефриту;
• ниркову недостатність;
• питання хірургічної нефрології;
• пластичні операції в урології.

Окремий напрям його роботи був пов’язаний із розвитком реконструктивних методів лікування в урології.

Основні наукові праці

Соломон Давидович Голігорський є автором і співавтором низки фундаментальних праць з урології та нефрології.

Серед них:

• «Очерки урологической диагностики» — Кишинів, 1966, 1971;
• «Острая почечная недостаточность» — Київ, 1969, у співавторстві;
• «Основы детской урологии и нефрологии» — Київ, 1973, у співавторстві;
• «Гидронефротическая трансформация» — Київ, 1975, у співавторстві;
• «Пиелонефрит» — Москва, 1977, у співавторстві;
• «Почечнокаменная болезнь» — Київ, 1978, у співавторстві.

Його наукові праці охоплювали питання діагностики та лікування захворювань нирок і сечовидільної системи та були частиною розвитку урологічної й нефрологічної науки того часу.

Визнання

У 1966 році Соломону Давидовичу Голігорському присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки Молдавської РСР».

Його професійна діяльність була пов’язана не лише з практичною медициною, а й із підготовкою лікарів та розвитком наукової школи урології.

Останні роки життя

У 1980 році Соломон Давидович Голігорський емігрував до Ізраїлю, а згодом переїхав до США.

Помер 11 липня 1985 року у США.

Наукова спадщина

Професор Соломон Давидович Голігорський залишив помітний слід в історії урології та нефрології. Його професійна діяльність була пов’язана з розвитком діагностики урологічних захворювань, лікуванням патології нирок, проблемами ниркової недостатності та вдосконаленням пластичних операцій в урології.

Значна частина його професійного життя була пов’язана з Києвом, де він очолював кафедру урології Київського медичного інституту та відділ хірургічної нефрології Київського НДІ урології та нефрології.

Дата – 28 вересня – обрана не випадково. Це день пам’яті видатного французького мікробіолога, хіміка та винахідника вакцини проти сказу Луї Пастера. Ініціатива Глобального Альянсу по боротьбі зі сказом була підтримана у 2007 році ВООЗ.

Сказ – це гостре небезпечне вірусне захворювання усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом Rabies virus. Характеризується розвитком особливої форми енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується летально. Інфекція передається людям і тваринам через укуси та подряпини, в які потрапляє слина інфікованих тварин. Носієм захворювання часто виступають коти і собаки, особливо безпритульні, в дикій природі – лисиці та вовки.

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Її ефективність залежить від часу початку курсу лікування (не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи потрапляння слини хворої тварини на шкіру). Своєчасна вакцинація запобігає розвитку захворювання у 96–99% випадків.

Метою заходів, які проходять у цей день, є привернення уваги людства до проблеми розповсюдження цієї небезпечної хвороби як серед людей, так і тварин. Адже за даними ВООЗ сказ реєструється в 113 країнах світу. Це зоонозне захворювання входить до першої п’ятірки найнебезпечніших патологій.

Цей день ініційований у 1999 р. Всесвітньою федерацією серця. Мета заходів, що відбуваються за підтримки ВООЗ, ЮНЕСКО та інших громадських та державних організацій, – підвищення поінформованості населення планети про патології серця і судин, фактори ризику та методи профілактики захворювань.

На сьогодні серцево-судинні захворювання є причиною майже половини всіх смертей від неінфекційних патологій, забираючи щороку життя у 18,6 млн людей. У травні 2012 року світові лідери поставили собі на меті скоротити смертність від неінфекційних захворювань на 25% до 2025 року.

Для досягнення поставлених цілей проводяться кампанії, в ході яких поширюється інформація про серцево-судинні захворювання, їх тягар для державних систем охорони здоров’я, проводяться масові перевірки здоров’я, пояснюється необхідність усунення факторів ризику та необхідність проведення профілактики патологій, організовуються спортивні змагання, публічні лекції, концерти. Відомо, що ведення здорового способу життя, відмова від тютюнокуріння та алкоголю, фізична активність, раціональне харчування (виключення жирних, смажених, вуджених продуктів; достатня кількість вітамінів і мінералів тощо) здатні знизити ризик розвитку захворювань серця і судин, а з ними і передчасних смертей щонайменше 80%.