Календар медицини

Верба Андрій В’ячеславович (1966) – український військовий хірург, доктор медичних наук, професор, генерал-майору медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та початок професійного шляху

Андрій В’ячеславович Верба народився 27 вересня 1966 року в місті Жмеринка Вінницької області.

У 1985 році з відзнакою закінчив Вінницьке медичне училище. У 1993 році завершив навчання у Військово-медичній академії імені С. М. Кірова.

Професійний шлях Андрія Верби пов’язаний із військовою медициною та хірургією. Від лікаря-хірурга він поступово пройшов шлях до керівних посад у системі військової медичної служби.

Військова хірургія та організація медичної допомоги

У 2007–2014 роках Андрій В’ячеславович очолював хірургічну службу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги військовослужбовцям. Ще у 2006 році за його участю було організовано перший в Україні багатопрофільний мобільний госпіталь на 100 ліжок.

З початком бойових дій на сході України у 2014 році Андрій Верба безпосередньо працював у зоні бойових дій. Він був провідним хірургом 59-го військового мобільного госпіталю, де надавав допомогу пораненим та організовував хірургічну роботу в польових умовах.

За даними Асоціації хірургів України, до середини листопада 2014 року під його керівництвом у польових умовах було виконано понад 1500 оперативних втручань.

Керівник військової медицини

У грудні 2014 року Андрій В’ячеславович Верба став тимчасовим виконувачем обов’язків директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України.

У лютому 2015 року його призначили директором Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України та головним державним санітарним лікарем Міністерства оборони.

У 2015 році Андрію Вербі присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Наукова діяльність Андрія В’ячеславовича пов’язана передусім із військовою та невідкладною хірургією.

Основні напрями його професійних і наукових інтересів охоплюють:

• лікування вогнепальних та мінно-вибухових поранень;
• хірургічне лікування поранень органів черевної порожнини;
• ендовідеохірургію у мирний та воєнний час;
• лікування післяопераційних ускладнень;
• організацію лікувально-евакуаційного забезпечення військ;
• розвиток системи медичної допомоги пораненим військовослужбовцям.

Андрій Верба є автором і співавтором наукових праць, монографій, навчальних посібників та патентів.

Педагогічна діяльність

Практичну медицину та наукову роботу Андрій В’ячеславович поєднує з педагогічною діяльністю.

З 2020 року він працює на кафедрі хірургії №1 Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, бере участь у підготовці молодих лікарів, науковій роботі та професійних медичних заходах.

Його досвід військового хірурга та організатора медичної служби є важливою складовою підготовки фахівців, які працюють у сучасних умовах.

Державні та професійні відзнаки

За вагомий внесок у розвиток української медицини та професійну діяльність Андрій В’ячеславович Верба удостоєний низки державних і професійних нагород.

У 2011 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

Серед його відзнак — орден Богдана Хмельницького III ступеня.

У 2022 році Андрій Верба став лауреатом професійної відзнаки «Орден Святого Пантелеймона».

У 2023 році його нагороджено відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».

Сьогодні

У 2026 році Андрій В’ячеславович Верба продовжує поєднувати хірургічну, наукову, педагогічну та управлінську діяльність.

Новим етапом його професійного шляху стало призначення керівником Університетської лікарні Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова.

Голігорський Соломон Давидович (1911-1985) лікар-уролог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки Молдавської РСР.

Освіта та початок професійної діяльності

Соломон Давидович Голігорський народився 27 вересня 1911 року в Одесі.

У 1934 році закінчив Яський університет у Румунії. До 1940 року працював лікарем у Бухаресті.

У роки Другої світової війни працював у Російській Федерації та Середній Азії.

Після завершення війни продовжив професійну та науково-педагогічну діяльність у Кишиневі, де працював упродовж 1945–1966 років.

Наукова та педагогічна діяльність

• У 1961 році Соломону Давидовичу Голігорському присуджено науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1964 році він отримав вчене звання професора.
• У 1966 році Голігорський переїхав до Києва та розпочав роботу в Київському медичному інституті.
• У 1966–1968 та 1970–1979 роках він очолював кафедру урології Київського медичного інституту.
• Одночасно працював у Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології, де до 1973 року завідував відділом хірургічної нефрології.

Наукові дослідження

Наукові інтереси Соломона Давидовича охоплювали важливі проблеми урології та нефрології.

Він досліджував:

• діагностику урологічних захворювань;
• проблеми лікування пієлонефриту;
• ниркову недостатність;
• питання хірургічної нефрології;
• пластичні операції в урології.

Окремий напрям його роботи був пов’язаний із розвитком реконструктивних методів лікування в урології.

Основні наукові праці

Соломон Давидович Голігорський є автором і співавтором низки фундаментальних праць з урології та нефрології.

Серед них:

• «Очерки урологической диагностики» — Кишинів, 1966, 1971;
• «Острая почечная недостаточность» — Київ, 1969, у співавторстві;
• «Основы детской урологии и нефрологии» — Київ, 1973, у співавторстві;
• «Гидронефротическая трансформация» — Київ, 1975, у співавторстві;
• «Пиелонефрит» — Москва, 1977, у співавторстві;
• «Почечнокаменная болезнь» — Київ, 1978, у співавторстві.

Його наукові праці охоплювали питання діагностики та лікування захворювань нирок і сечовидільної системи та були частиною розвитку урологічної й нефрологічної науки того часу.

Визнання

У 1966 році Соломону Давидовичу Голігорському присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки Молдавської РСР».

Його професійна діяльність була пов’язана не лише з практичною медициною, а й із підготовкою лікарів та розвитком наукової школи урології.

Останні роки життя

У 1980 році Соломон Давидович Голігорський емігрував до Ізраїлю, а згодом переїхав до США.

Помер 11 липня 1985 року у США.

Наукова спадщина

Професор Соломон Давидович Голігорський залишив помітний слід в історії урології та нефрології. Його професійна діяльність була пов’язана з розвитком діагностики урологічних захворювань, лікуванням патології нирок, проблемами ниркової недостатності та вдосконаленням пластичних операцій в урології.

Значна частина його професійного життя була пов’язана з Києвом, де він очолював кафедру урології Київського медичного інституту та відділ хірургічної нефрології Київського НДІ урології та нефрології.

Дата – 28 вересня – обрана не випадково. Це день пам’яті видатного французького мікробіолога, хіміка та винахідника вакцини проти сказу Луї Пастера. Ініціатива Глобального Альянсу по боротьбі зі сказом була підтримана у 2007 році ВООЗ.

Сказ – це гостре небезпечне вірусне захворювання усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом Rabies virus. Характеризується розвитком особливої форми енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується летально. Інфекція передається людям і тваринам через укуси та подряпини, в які потрапляє слина інфікованих тварин. Носієм захворювання часто виступають коти і собаки, особливо безпритульні, в дикій природі – лисиці та вовки.

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Її ефективність залежить від часу початку курсу лікування (не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи потрапляння слини хворої тварини на шкіру). Своєчасна вакцинація запобігає розвитку захворювання у 96–99% випадків.

Метою заходів, які проходять у цей день, є привернення уваги людства до проблеми розповсюдження цієї небезпечної хвороби як серед людей, так і тварин. Адже за даними ВООЗ сказ реєструється в 113 країнах світу. Це зоонозне захворювання входить до першої п’ятірки найнебезпечніших патологій.

Цей день ініційований у 1999 р. Всесвітньою федерацією серця. Мета заходів, що відбуваються за підтримки ВООЗ, ЮНЕСКО та інших громадських та державних організацій, – підвищення поінформованості населення планети про патології серця і судин, фактори ризику та методи профілактики захворювань.

На сьогодні серцево-судинні захворювання є причиною майже половини всіх смертей від неінфекційних патологій, забираючи щороку життя у 18,6 млн людей. У травні 2012 року світові лідери поставили собі на меті скоротити смертність від неінфекційних захворювань на 25% до 2025 року.

Для досягнення поставлених цілей проводяться кампанії, в ході яких поширюється інформація про серцево-судинні захворювання, їх тягар для державних систем охорони здоров’я, проводяться масові перевірки здоров’я, пояснюється необхідність усунення факторів ризику та необхідність проведення профілактики патологій, організовуються спортивні змагання, публічні лекції, концерти. Відомо, що ведення здорового способу життя, відмова від тютюнокуріння та алкоголю, фізична активність, раціональне харчування (виключення жирних, смажених, вуджених продуктів; достатня кількість вітамінів і мінералів тощо) здатні знизити ризик розвитку захворювань серця і судин, а з ними і передчасних смертей щонайменше 80%.

Анкін Микола Львович (1966) – ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійний шлях

У 1989 році Микола Львович закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, після чого пройшов інтернатуру за спеціальністю «травматологія та ортопедія».

Професійну діяльність розпочав лікарем ортопедом-травматологом Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У подальшому працював заступником директора клініки політравми, завідував ортопедо-травматологічним центром Київської обласної клінічної лікарні, а з 2005 року очолював цю лікарню.

Наукова діяльність

У 1992 році здобув ступінь кандидата медичних наук, а у 2005 році захистив докторську дисертацію на тему «Традиційний та малоінвазивний остеосинтез в травматології». У роботі було обґрунтовано та розроблено підходи до малоінвазивного остеосинтезу, спрямовані, зокрема, на збереження кровопостачання в зоні перелому.

У 2013 році Миколі Львовичу присвоєно вчене звання професора.

Його наукові інтереси охоплюють хірургію пошкоджень тазу та кульшової западини, лікування політравми, складних переломів, перипротезних ускладнень, остеомієліту, а також первинне та ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.

Педагогічна діяльність

Багато років Микола Львович поєднує практичну медицину з педагогічною та науковою діяльністю. З 2007 року він очолював кафедру ортопедії і травматології №2 НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Після реорганізації кафедр у 2022 році очолив об’єднану кафедру ортопедії і травматології.

Науковий доробок

Микола Львович є автором понад 200 наукових праць, серед яких публікації у міжнародних наукових виданнях. Також у його доробку — монографії та наукові винаходи у сфері травматології та ортопедії.

Сьогодні

У 2026 році Микола Анкін продовжує поєднувати клінічну, наукову та педагогічну діяльність. У червні 2026 року його призначено виконувачем обов’язків директора Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.