Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
День Червоного Хреста і Червоного півмісяця заснований на честь швейцарського гуманіста Анрі Дюнана, який народився цього дня в 1828 р. У середині минулого сторіччя з його ініціативи вперше стали створюватися групи добровольців, які надавали допомогу пораненим на полях битв. У 1863 р. за його ініціативою була скликана конференція, що поклала початок міжнародному товариству Червоного Хреста.
Офіційно назву “Міжнародний Червоний Хрест” було затверджено в 1928 р. на 13-й міжнародній конференції в Гаазі, де був прийнятий статут організації, що змінювався згодом у 1952 і 1965 рр.
На 25-й міжнародній конференції Червоного Хреста, що відбулася в жовтні 1986 р., було затверджено нову назву організації – “Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”. Завдання організації – надання допомоги пораненим, хворим і військовополоненим під час збройних конфліктів, допомога жертвам стихійних лих. Основні принципи діяльності руху – гуманність, неупередженість, добровільність, єдність, універсальність.
У всіх куточках планети Міжнародний Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця здійснює свою діяльність, щоб допомогти кожній людині. Всесвітнє співтовариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що об’єднує у своїх рядах майже півмільйона співробітників і 17 мільйонів волонтерів, є потужною силою, здатною змінити на краще життя тих, хто перебуває в найбільш уразливому становищі.
85 років від дня народження вченого в галузі променевої діагностики, променевої терапії, радіаційної онкології, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Івановича Пилипенка (1937-2022)
Вчений у галузі променевої діагностики, променевої терапії, радіаційної онкології, член-кореспондент НАМН України (2007), доктор медичних наук (1987), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України (2007), директор Державної установи “Інститут медичної радiологiї iм. С.П. Григор’єва АМН України” (1987-2013), завiдувач кафедри променевої дiагностики, променевої терапiї та медичної радіології Харкiвського державного медичного унiверситету (1982), засновник і почесний голова Українського товариства радіаційних онкологів.
Головнi науковi інтереси та досягнення були зосередженi в царинi розробки та впровадження в практику охорони здоров’я методiв променевої дiагностики на раннiх стадiях найпоширеніших соматичних та онкологiчних захворювань, променевої терапiї онкологiчних хвороб; на питаннях механiзмiв уражуючої дiї радiацiї; оптимізації променевого навантаження на населення від радіаційних медичних процедур і метрологічному забезпеченні медичного використання джерел іонізуючого випромінення. Важливим внеском в теорію та практику медицини стали розробка та впровадження нових інформаційних технологій для проведення моніторингу стану здоров’я медичного персоналу, професійно пов’язаного з дією іонізуючого випромінення, створення сучасних протоколів променевої терапії для лікувальних закладів системи охорони здоров’я України. Починаючи з 2000, керував 3 національними проєктами, що виконувалися за програмою технічного співробітництва з МАГАТЕ. З 2006 – активний учасник 3 проєктів українсько-шведської співпраці з питань дозиметрії та контролю якості в променевій діагностиці та променевій терапії. Стимулював розвиток біологічної дозиметрії, а також єдиної в державі фахової служби метрології в радіологічній галузі, що працює як повірково-метрологічний центр із забезпечення вимірювань іонізуючих випромінень в установах МОЗ та НАМН України.
Наукові праці: “Die relative renale 131-J-Hippurat-Minutenspeicherung als quantita- tiver Funktionsparameter” (1983); “Радіологічна термінологія (українська, англійська, російська)” (1999); “Магнітнорезонансні зображання: фізичні принципи, поняття, термінологія” (2003); “Явление аномального изменения интенсивности потока квантов проникающего излучения моно- и многоэлементными середами” (1997); “Явление возбуждения интенсивного вторичного рентгеновского излучения в слое рентгенолюминофора” (2000).
100 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Миколи Федоровича Данилевського (1922-2006)
Стоматолог, академік АН вищої школи України, доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедри терапевтичної стоматології (1968-1990), декан стоматологічного факультету (1958-1959 і 1967-1969) Київського медичного інституту, Заслужений діяч науки УРСР. У 1995-2005 очолював Асоціацію стоматологів України. Закінчив Київський медичний стоматологічний інститут (1951). Пройшов шлях від клінічного ординатора до завідувача кафедри терапевтичної стоматології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Фундатор пародонтології в Україні, створив наукову та кадрову школу в галузі терапевтичної стоматології. Отримав 33 патенти СРСР та України. Вперше у світі створив експериментальні моделі пародонтозу та генералізованого пародонтиту. Запропонував оригінальні класифікації захворювань пародонту та слизової оболонки порожнини рота. Науково обґрунтував і впровадив у практику ферментні препарати. Розробив методи лікування пародонту за допомогою кріохірургії, вітамінних та антибактеріальних препаратів.
55 років від дня народження дерматовенеролога, доктора медичних наук, професора Олександра Івановича Літуса (1967)
Дерматовенеролог, доктор медичних наук (2004), професор. Закінчив Київський медичний інститут (1990). Працював лікарем. Від 1995 – в Національному медичному університеті (Київ); від 2008 – професор кафедри шкірних та венеричних хвороб Ужгородського університету; від 2014 – завідувач кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ). Радник Міністра охорони здоров’я України. Засновник і президент Української асоціації псоріазу (від 2008).
Наукові дослідження присвячені проблемам лікування псоріазу, діагностики та терапії хронічного простатиту з урахуванням поліетіологічних механізмів розвитку та характеру перебігу захворювання.
Наукові праці: “Удосконалена етіотропна та імунокорегуюча терапія інфекційного хронічного простатиту” (2002); “Клініко-імунологічне обґрунтування ефективності мазі кальцитріолу у лікуванні хворих на псоріаз” (2008); “Вибрані лекції по дерматології” (2011); “Диагностические ошибки тактики ведения больных нейросифилисом” (2012).
125 років від дня народження уролога, доктора медичних наук, професора Петра Ісайовича Гельфера (1897-1978)
Лікар-уролог, доктор медичних наук (1937), професор (1939). Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1919). Учень академіка О.П. Кримова. Працював лікарем перев’язувального загону Таращанської бригади 44-ї стрілецької дивізії (1919-1921). Від 1921 – ординатор, асистент, доцент факультетської хірургічної клініки 1-го Київського медичного інституту, читав приват-доцентський курс з урології, завідувач кафедри урології (1939-1945). Від 1945 – завідувач кафедри урології Київського інституту удосконалення лікарів, з 1953 – завідувач урологічного відділення (науковий керівник) Київської обласної лікарні.
Автор наукових праць, присвячених нефроптозу, рентгенодіагностиці захворювань сечової системи, гнійній інфекції сечових шляхів, хірургічному лікуванню аденоми передміхурової залози, новим методам лікування в урології.
Наукові праці: “Внутривенная пиелография и ее диагностическая ценность” (1941); “Гематурия при аденоме простаты” (1961); “Новое в лечении уролитиаза (о так называемых растворителях камней)” (1965).
200 років від дня народження лікаря широкого профілю (хірурга, окуліста, венеролога), доктора медицини Христіана Яковича Гюббенета (1822-1873)
Лікар широкого профілю (хірург, окуліст, венеролог), доктор медицини (1847), професор кафедри державного лікарознавства (1847), кафедри теоретичної хірургії з офтальмологією (1850-1870) Київського університету св. Володимира. Голова Товариства київських лікарів (1860-1869). Автор першої в Росії оригінальної праці з сифілідології. Закінчив медичний факультет Дерптського університету (1844). З 1844 працював лікарем в окружному управлінні Міністерства шляхів сполучення в Казані, де почав займатися науковими дослідженнями в галузі судової медицини. У 1847 отримав посаду ад’юнкт-професора, а з 1848 очолював кафедру державного лікарнянознавства (так називалася заснована в 1844 кафедра судової медицини) в університеті св. Володимира в Києві. Одночасно почав викладання практичної судової медицини на базі Київського військового шпиталю. У 1847-1848 в Києві вибухнула жорстока епідемія холери. Кілька місяців Х.Я. Гюббенет займався лікуванням холери, завідуючи холерним відділенням Київського військового шпиталю. У 1850 відкрилася вакансія з теоретичної хірургії з офтальмології в новій госпітальній хірургічній клініці, на яку він був визначений спочатку екстраординарним, а в 1851 ординарним професором, очоливши клініку військового шпиталю. У 1852 був відряджений за кордон терміном на один рік для ознайомлення з новими відкриттями в галузі хірургії. У 1854 призначений начальником Військово-польового хірургічного госпіталю та головним хірургом Севастопольського гарнізону. У 1870-1871 добровільно брав участь у франко-пруській війні, де надавав хірургічну допомогу пораненим. У 1870 після звільнення з Ун-ту св. Володимира переїхав до Санкт-Петербурга, де продовжив свою науково-медичну й адміністративну діяльність.
Наукові праці: “Наблюдения над холерной эпидемией в Киевском военном госпитале” (1850); “О значении гимнастики в жизни человека и народов” (1854); “Офталмиатрия или учение о глазных болезнях” (1858); “Очерк медицинской госпитальной части русских войск в Крыму в 1854-1856 гг.” (1870).