Календар медицини

Щорічно 20 травня лікарі всього світу, які спеціалізуються в травматології та ортопедії, відзначають своє професійне свято.

Травматологія – мати всіх хірургічних спеціальностей, один з найдавніших розділів клінічної медицини, історія якого нараховує багато століть. З початку зародження цивілізації та до сьогодні людство страждає від поранень і каліцтв.

У сучасному світі травматизм і смертність внаслідок травми постійно зростають. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від травм щороку гинуть 2 млн чоловік, а травми різного ступеня тяжкості отримують близько 30 млн людей. Травматизм – це не тільки медична, а й соціальна проблема сучасного суспільства.

Ганіна Калерія Павлівна онколог, патоморфолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР, засновниця наукового напряму цитогенетичної діагностики пухлинних процесів.

Основні віхи життя та діяльності

• 1926 — народилася.
• 1949 — закінчила Московський медичний інститут.
• У 1949–1954 роках працювала в Рязанському медичному інституті.
• У 1955–1958 роках — співробітник Інституту експериментальної патології та терапії раку АМН СРСР (Москва).
• У 1958–1960 роках — старший науковий співробітник Київського науково-дослідного рентґено-радіологічного та онкологічного інституту (нині — Інститут онкології НАМН України).
• З 1960 року працювала в Інституті експериментальної патології, онкології і радіології НАН України (Київ):
  у 1964–1971 роках — завідувач лабораторії гістоцитохімії;
  у 1971–1992 роках — завідувач відділу цитогенетики пухлин;
  у 1992–1999 роках — провідний науковий співробітник;
  з 1999 року — почесний професор інституту.
  1964 — здобула ступінь доктора медичних наук.
  1966 — отримала звання професора.
  1986 — удостоєна звання заслуженого діяча науки УРСР.
  2001 — померла.
  Наукова діяльність

Калерія Ганіна є засновницею наукового напряму цитогенетичної діагностики передпухлинних і пухлинних процесів людини.

Основні напрями досліджень:

• зміни спадкового апарату соматичних клітин у процесі малігнізації;
• цитогенетичні особливості пухлин;
• визначення рівня анаплазії пухлин;
• цитоморфологія онкологічних процесів;
• діагностика передпухлинних станів.

Наукові досягнення

У співавторстві з Ростислав Кавецький сформулювала положення про цитологічну реактивність організму-носія пухлини.

На основі цієї концепції були розроблені комплекси діагностичних показників для онкологічних захворювань.

Створила наукову школу з цитогенетики пухлин.

Основні наукові праці

Серед найвідоміших праць Калерії Ганіної:

«Морфология и патогенез опухолей яичка» (1964);
«Цитогенетическая диагностика в онкоморфологии» (1980);
«Цитоморфология и цитогенетика железистой гиперплазии и рака эндометрия» (1990);
«Цитологическая реактивность онкологического больного» (1995);
«Кольпоцервикоскопия» (1997).
Значення діяльності

Калерія Павлівна Ганіна зробила вагомий внесок у:

• розвиток онкоморфології;
• цитогенетику пухлин;
• удосконалення методів ранньої онкологічної діагностики;
• розвиток експериментальної онкології в Україні;
• підготовку наукових кадрів у галузі онкології та патоморфології.

Її наукові дослідження стали основою для впровадження сучасних цитогенетичних методів у діагностику онкологічних захворювань.

Пилипчук Микола Степанович (1926-1996) – фтизіатр, доктор медичних наук, професор, відомий учений у галузі фтизіатрії та пульмонології.

Основні віхи життя та діяльності

• 1926 — народився.
• 1952 — закінчив Київський медичний інститут.
  Працював у Київському медичному інституті на посадах:
  асистента;
  доцента;
  завідувача кафедри фтизіатрії.
• У 1960–1996 роках — завідувач кафедри фтизіатрії.
• З 1983 року кафедра діяла як кафедра фтизіатрії з курсом пульмонології.
• У 1963 році здобув ступінь доктора медичних наук.
• У 1964 році отримав звання професора.
• У 1965–1970 роках — проректор з лікувальної роботи Київського медичного інституту.
• 1996 — помер.

Наукова діяльність

Наукові праці Миколи Пилипчука були присвячені актуальним проблемам діагностики та лікування туберкульозу й захворювань органів дихання.

Основні напрями наукових досліджень:

• розробка методів діагностики захворювань легень;
• підвищення ефективності антибактеріальної терапії;
• удосконалення хірургічних методів лікування туберкульозу легень;
• дослідження функціонального стану органів дихання після операцій на легенях;
• вивчення сурфактантної системи легень;
• дослідження мукоциліарного апарату та аерогематичного бар’єра.

Наукові досягнення

Микола Степанович Пилипчук: розробив методику внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів;

• поглибив вчення про відновлення життєво важливих функцій організму після операцій на легенях;
• створив новий напрям у вивченні та застосуванні аерозольтерапії;
• запропонував методи неспецифічної терапії туберкульозу;
• розробив способи усунення побічних реакцій на антимікобактеріальні препарати.

Значення діяльності

Микола Степанович Пилипчук зробив вагомий внесок у:

• розвиток української фтизіатрії та пульмонології;
• удосконалення лікування туберкульозу;
• розвиток хірургічної пульмонології;
• підготовку медичних кадрів;
• впровадження нових методів терапії захворювань органів дихання.

Його наукові розробки сприяли підвищенню ефективності лікування хворих на туберкульоз та розвитку сучасних підходів у пульмонології.

Троїцький Іван Віссаріонович (1856-1923) педіатр, доктор медицини, професор, один із засновників вітчизняної педіатричної школи та організатор системи дитячої медичної допомоги.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Університету святого Володимира.
• 1883 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1885–1890 роках працював ординатором «Києво-кирилівських богоугодних закладів» та лікарем Подільського денного притулку.
• З 1886 року — приват-доцент Університету святого Володимира, де читав курс лекцій з педіатрії та проводив практичні заняття для студентів без оплати праці.
• 1891 — заснував у Києві благодійне Товариство надання допомоги хворим дітям.
• У 1896–1903 роках керував облаштуванням і був директором літніх дитячих санаторіїв у Києві.
• У 1902–1919 роках — професор, завідувач кафедри педіатрії Харківського університету.
• У 1919–1923 роках — керівник організованої ним кафедри педіатрії Катеринославського університету.

Ініціював будівництво в Харкові першої дитячої університетської клініки, створення лабораторій та діагностичних кабінетів.

Запровадив навчання студентів не лише в амбулаторних умовах, а й безпосередньо біля ліжка хворого.

За його ініціативи створено:

• товариства дитячих лікарів у Києві (1900) та Харкові (1912);
• відділ Союзу боротьби з дитячою смертністю в Харкові (1906).

Організував у Києві та Харкові кабінети безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока «Крапля молока», які працювали за принципом:

«Імущим — за гроші, бідним — безкоштовно».

• 1923 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Івана Троїцького були присвячені актуальним проблемам дитячої медицини та профілактики захворювань.

Основні напрями наукової роботи:
фармакологія;
антенатальна профілактика;
гігієна дітей;
етіологія дитячих інфекційних захворювань;
патогенез дитячих інфекцій.
Значення діяльності

Іван Віссаріонович Троїцький зробив вагомий внесок у:

• розвиток педіатрії в Україні;
• організацію дитячої медичної допомоги;
• створення системи профілактики дитячих захворювань;
• розвиток клінічного навчання студентів-медиків;
• боротьбу з дитячою смертністю.

Його діяльність поєднувала наукову, педагогічну та благодійну роботу, спрямовану на покращення здоров’я дітей та розвиток дитячої медицини.

Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
• З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
• 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
• У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
• У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
• У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
• 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
• 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
• Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
• Мав звання заслуженого ординарного професора.
• 1915 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.

Ранні наукові праці:

• дослідження нічліжних притулків міста Казані;
• вивчення проблеми так званого «голодного хліба».

Київський період діяльності:

• проблеми гігієни води;
• питання водопостачання;
• санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.

Значення діяльності

Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:

• університетської медичної освіти;
• гігієнічної науки;
• епідеміології;
• медичної статистики;
• громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.

Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.

Міжнародний День розсіяного склерозу був встановлений Міжнародною федерацією товариств розсіяного склерозу з метою інформування про проблему розсіяного склерозу, а також розширення глобального руху організацій РС й об’єднання національних і регіональних організацій, пошуку джерел фінансування глобального руху з проблем розсіяного склерозу.

Відзначається “Міжнародний День розсіяного склерозу” щорічно в останню середу травня.

Розсіяний склероз – це хвороба, що вражає головний мозок, зорові нерви, спинний мозок, що призводить до порушення відповідних функцій організму. Вона характеризується утворенням хаотично розсіяних вогнищ демієлінізації – втрати мієліну, білої жирової речовини, що покриває аксони – нервового волокна.

Ця проблема є настільки поширеною та болючою для всього цивілізованого світу, що вчені, не покладаючи рук, працюють над створенням ліків, які могли б щонайменше ефективно уповільнювати захворювання. Крім того, досі не створено засобів профілактики розсіяного склерозу – в цьому напрямі також тривають наукові дослідження. Досі існують проблеми з раннім виявленням хвороби – в багатьох випадках лікарі можуть повідомити пацієнтові остаточний діагноз лише тоді, коли нервова система уражена достатньо сильно. Клінічні дослідження різних засобів тривають в усьому світі, деякі з них проводяться і в Україні.