Календар медицини

Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.

Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.

Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.

Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.

Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.

Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.

Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.

Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.

З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.

Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.

Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.

Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!