Календар медицини

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Процюк Раду Георгійович (1939) фтизіатр, пульмонолог, доктор медичних наук (1989), професор кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології (з 2001 р.) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Уперше розкрив раніше невідомі механізми, як лікуючої, так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний бар’єр легень.

Раду Георгійович народився в с. Верхні Синівці Глибоцького району Чернівецької обл.; медичну освіту здобув у Чернівецькому медичному інституті (1963), після закінчення якого працював на посаді головного фтизіатра у Млинівській ЦРЛ Рівненської обл.; у 1965-1968 рр. навчався в аспірантурі, а з 1968 р. працює на кафедрі фтизіатрії з курсом пульмонології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця (тепер – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на посадах асистента (1968-1976), доцента (1976-2001), професора кафедри (з 2001 р.); у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «Остаточные плевральные полости у больных туберкулезом», а в 1987 р. – докторську дисертацію «Аэрозольтерапия больных туберкулезом и ее влияние на сурфактант легких и гемодинамику малого
круга кровообращения»; заступник декана факультету підвищення кваліфікації викладачів.

Заслужений діяч науки і техніки України (2006); дійсний член, академік-секретар Відділення медицини та член президи АН вищої школи України; член редакційних колегій низки фахових журналів.

Автор понад 330 наукових публікацій, зокрема 2 монографій, 7 навчальних посібників, 13 авторських свідоцтв та патентів України на винаходи й корисну модель. Основні напрямки наукової діяльності: удосконалення методів діагностики, лікування і профілактики туберкульозу та неспецифічних захворювань органів дихання, екологічні проблеми фтизіатрії і пульмонології, вплив забруднення довкілля радіонуклідами на епідеміологогічні показники туберкульозу і неспецифічні захворювання легень.

У процесі наукових досліджень розкрив механізми, як лікуючої так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний барʼєр, запропонував нові підходи у використанні інгаляцій аерозолів протитуберкульозних препаратів, що сприяло збереженню функціонального стану аерогематичного барʼєру у хворих на туберкульоз легень, обгрунтував методику застосування аерозольтератії, розробив нові методи діагностики та лікування.

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.

Примак Федір Якович (1899-1981) терапевт, доктор медичних наук (1936), професор (1939), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1964), член правління Українського  республіканського наукового товариства терапевтів. Закінчив Київський медичний інститут (1924).

За запрошенням академіка Ф.Г. Яновського працював ординатором у терапевтичній клініці Київського медичного інституту (1925-1928). У 1932-1936 – науковий співробітник клінічного відділу Київського НДІ експериментальної біології і патології, 1936-1940 – Київського НДІ клінічної медицини, 1938-1940 – НДІ клінічної фізіології АН УРСР. За сумісництвом у 1937-1940 – доцент кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту. У 1941 завідував кафедрою факультетської терапії Львівського медичного інституту. У 1941-1946 – головний терапевт військових шпиталів у Башкирії, за сумісництвом у 1942-1943 – професор кафедри факультетської терапії медичного інституту в Уфі. У 1947-1952 – професор кафедри факультетської терапії, 1952-1973 – завідувач, 1973-1978 – професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту.

Напрями наукових досліджень: проблеми ангіології, зокрема вивчення ролі змін білкового складу крові, судинної стінки в патогенезі набряків; зміни капілярів шкіри при ревматизмі, капілярів і судинного русла організму при анафілаксії й алергічних реакціях; гістофізіологія лімфатичної системи серця в нормі та патології; діагностика, клініка та лікування туберкульозу, гіпертонічної хвороби, раневого сепсису, гіпоксичних станів тощо.

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Примаком Ф. Я. одноосібно або у співавторстві:

• Гипоксические и дистонические состояния, их клиника и терапия: материалы Респ. науч.-практ. конференции (1967). Шифр зберігання: 616.00 Г-505
• Методические рекомендации по комплексному, с применением кислорода и новоиманина, лечению больных неспецифическим язвенным колитом и их диспансерному обслуживанию (1975). Шифр зберігання: Б-17656
• Сердечно-сосудистая неполноценность и гипоксидозы во внутренней патологии (1963). Шифр зберігання: 616.1 С-324
• Термінальні набряки м’язів. (Дегенеративно-регенеративні зміни м’язової системи при термінальних набряках і значення їх для клініки) (1937). Шифр зберігання: 616.00 П-764

Крамарьов Сергій Олександрович (1954) педіатр, інфекціоніст, доктор медичних наук (1991), професор (1993). Закінчив Київський медичний інститут (1977), де від­тоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1994 – завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб. Головний дитячий інфекціоніст МОЗ України (від 1991).

Вивчає патогенез і проблеми терапії гострих кишкових, нейроінфекцій, дифтерії в дітей.
Наукові праці: “Псевдотуберкулез у детей” (1997); “Поражение нервной системы при инфекционных заболеваниях у детей” (2004); “Гострі кишкові інфекції у ді­­тей” (2007); “Менінгіти у дітей” (2008); “Атлас інфекційних хвороб” (2010).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Крамарьова С. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Інфекційні хвороби у дітей (2023) В-10603
• Атлас інфекційних хвороб (2017) В-9800
• Лікування та профілактика COVID-19. Охорона психічного здоров’я в умовах пандемії (2020) Б-100425
• Інтегроване ведення хвороб дитячого віку (2021) В-10366
• Тактика дій лікаря загальної практики – сімейної медицини у терапії найбільш поширених захворювань у дітей (2014) Б-99071

Скловський Євген Львович (1869-1930) педіатр, доктор медицини, професор (1922), перший завідувач кафедри охорони дитинства Київського інституту удосконалення лікарів (1918-1930). Після закінчення медичного факультету університету Св. Володимира працював земським лікарем (1892-1896), згодом співробітником університету. У 1906 організував першу в Києві консультацію для новонароджених, у 1911 – перші дитячі ясла, у 1918-1920 керував відділом охорони материнства та дитинства Київського округового відділу охорони здоров’я. Один із засновників Київського інституту удосконалення лікарів, дитячих лікувально-профілактичних закладів м. Києва, громадського руху “Крапля молока” на користь бідного населення Києва.

Науковий напрям: туберкульоз у дітей, дифтерія й інші дитячі захворювання, боротьба з дитячою смертністю тощо.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Скловським Є. Л. одноосібно:

К вопросу о борьбе с детской смертностью ( Об устройстве конструкции для грудных детей)