Календар медицини

Кавецький Ростислав Євгенович (1899-1978) патофізіолог, онколог, доктор медичних наук, професор, академік АН УРСР (1951), завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології  (1931-53), директор Інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (з 1960). Праці присвячені питанням онкології, проблемам реактивності організму, питанням методології та історії медицини.

Ростислав Євгенович народився в м. Самарі в сімʼї лікаря; медичну освіту здобув на медичному факультеті Самарського університету (1920-1925). З 1925 по 1929 р. навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології (завідувач кафедри – О. О. Богомолець); працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології (1929-1931), завідувача кафедри Інституту експериментальної біології та патології (м. Київ, 1931-1941), у 1931-1953 рр. – завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології (м. Київ).

Одночасно завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1938-1941); у 1933 р. йому надано вчений ступінь кандидата медичних наук; у 1937 р. захистив докторську дисертацію «Роль активной мезенхимы в диспозиции органов к злокачественным новообразованиям»; професор (1939); під час німецько радянської війни – старший інспектор фронтового евакопункту Південно-3ахідного та Сталінградського фронтів (1942-1944); з 1944 по 1946 р. – заступник директора, а з 1946 по 1952 р.-
директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР; з 1953 р. – завідувач лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. У 1960-1978 рр. – директор Українського НДІ експериментальної та клінічної онкології (з 1971 р. – Інститут проблем онкології АН УРСР); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1954); академік АН УРСР (1951); член Президії АН УРСР (1952); голова Бюро Відділення біологічних наук АН УРСР; Заслужений діяч науки УРСР (1960); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972,
1981); лауреат Премії імені О. О. Богомольця (1964).

Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення суті та причин виникнення пухлинного росту, дослідження механізмів бластомогенезу, проблеми реактивності організму, питання методології та історії медицини; пріоритетним є створення концепцій про взаємодію пухлини і організму та чинників антиканцерогенезу; науковий консультант і керівник 34 докторських та 71 кандидатської дисертації.

Ющенко Олександр Іванович (1869-1936) психіатр, доктор медицини (1896), академік АН УРСР (1934), завідувач кафедри психіатрії Українського інституту удосконалення лікарів (з 1930). Праці присвячені змінам ферментативних та окислювальних процесів при психозах і експериментальних ендокринопатіях, травматичному неврозу, прогресивному паралічу в юнаків.

Олександр Іванович народився на хуторі Водотечі поблизу м. Глухова Чернігівської губернії (тепер Сумської обл.) у селянській родині; медичну освіту здобув у 1893 р. на медичному факультеті Харківського університету; працював у проф. П. І. Ковалевського (Харків, Варшава), у клініці В. М. Бехтерєва та лабораторії І. П. Павлова (1896-1897), у біохімічній лабораторії Інституту експериментальної медицини (1901-1915), на посаді приват-доцента Петроградського Жіночого медичного інституту по кафедрі нервових та душевних хвороб; у 1896 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о строении симпатических узлов у млекопитающих и человека»; від 1915 р. завідував кафедрою психіатрії та клінікою Тартуського університету – спочатку в Тарту приїжджав 1 раз на тиждень для читання лекцій та керівництва клінічною роботою; у 1915 р. був обраний екстраординарним професором, а влітку 1917 р. переселився в Тарту й у січні 1918 р. був обраний ординарним професором університету; у травні 1918 р. Тарту був окупований німецькими військами і О. І. Ющенко був вимушений покинути місто; у подальшому працював на посадах професора кафедри нервових та душевних хвороб Воронезького університету (1918-1920), професора, завідувача клініки нервових та душевних хвороб (1920-1924), завідувача Психоневрологічної клініки (1924-1930) Донського університету (м. Ростов-на Дону); у 1930-1932 рр. – директор Українського інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни; від 1932 р. – завідувач клініки неврозів Всеукраїнської психоневрологічної академії; академік Всеукраїнської АН (1934); Заслужений діяч науки УРСР; член англійської медико-психологічної асоціації та міжнародного психогігієнічного комітету.

Автор понад 120 наукових публікацій, зокрема 7 монографій. Наукові праці присвячені вивченню мікроскопічної будови симпатичних вузлів тварин і людини, прогресивного паралічу в дітей, дослідженню біохімічних змін при психічних захворюваннях, вченню про конституцію людини, проблемі неврозів тощо; у своїх дослідженнях О. І. Ющенко показав зміни окислювальних, ферментативних та інших процесів у психічнохворих та тварин з ендокринними ураженнями; обгрунтував еволюційно-генетичне вчення про конституції.

Олександр Ющенко виділив три конституційні типи – еотип, палеотип, неотип, які виникли внаслідок особливостей життя, виробничо-трудових відношень та інших чинників, характерних епохам розвитку людства; запропонував класифікацію неврозів – гострі реактози, справжні неврози і персононеврози та патологічних характерів – епілептоїдія, схизоїдія, психастеноїдія, істероїдія, циклоїдія та деякі інші.

Дашкевич Валентина Євдокимівна (1929-2012) доктор медичних наук, професор, керівник відділення екстрагенітальної патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (1976). Розробила систему медичного обслуговування вагітних з екстрагенітальною патологією та систему перинатальної охорони плоду.

Валентина Євдокимівна народилася в м. Камʼянське (нині – Дніпропетровської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Чернівецького медичного інституту (1948-1954); у 1954-1959 рр. працювала на посаді лікаря акушера-гінеколога в лікарні м. Чортків Терно-пільської обл.; навчалася в клінічній ординатурі (1959-1960) та аспірантурі за фахом «акушерство та гінекологія» (1960-1962), працювала на посадах молодшого наукового співпрацівника (1962-1964), старшого наукового співпрацівника (1964-1976), керівника відділення перинатології (1976-1979), завідувача (1979-2009), головного наукового співпрацівника (з 2009 р.) акушерського відділення екстрагенітальної патології вагітних Київського НДІ педіатрії, акушерства та гінекології (нині – Інститут педіатрії, акушерства гінекології НАМН України), у 1968-1970 рр. пра-цювала на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення Радянського шпиталю Червоного Хреста в м. Тегерані (Іран).

У 1963 р. захистила кандидатську дисертацію «Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резус-отрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревмати-ческих пороках сердца у беременных»; професор (1988); Заслужений лікар УРСР (1997); лауреат Премії АМН України (1996); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006).

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій, 2 посібників, 8 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності дослідження патогенезу та перебігу під час вагітності найбільш поширених й тяжких захворювань, вивчення частоти та структури акушерських та перинатальних ускладнень, дослідження механізмів адаптації організмів матерії й плода, опрацювання методів розродження вагітних, профілактики материнської та перинатальної смертності за екстрагенітальної патології, розробка системи медичного обслуговування вагітних та новонароджених на уражених територіях внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; науковий консультант і керівник 9 докторських та 30 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій В. Є. Дашкевича:

1. Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резусотрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного (1963). Шифр зберігання: 618.2 Д 217.
2. Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревматических пороках сердца у беременных (1985). Шифр зберігання: Р-30573.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені В. Є. Дашкевичем одноосібно або у співавторстві:

1. Гемолитическая болезнь плода и новорожденных (1968). Шифр зберігання: 1968 Т 417.
2. Иглоукалывание и электроиглоанальгезия в акушерской практике (1988). Шифр зберігання: Б-59668.
3. Затримка росту плода: діагностика, профілактика та лікування (2006). Шифр зберігання: Б-85808.
4. Клинико-математические алгоритмы прогнозирования осложнений беременности и родов при экстрагенитальной патологии (1993). Шифр зберігання: Б-72825.
5. Обезболивание родов у женщин с пороками сердца (1977). Шифр зберігання: Б-26489.
6. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов: хирургия, гнойная хирургия, онкология, акушерство, гинекология, рентгенология (1993). Шифр зберігання: 616.093 Р 895.

Лямбль Душан Федорович (1824-1895) професор і завідувач кафедри нормальної, потім патологічної анатомії Харківського університету (1860). Зробив вагомий внесок у розвиток різних напрямів нормальної і патологічної анатомії, гістології, клінічної медицини. Відкрив новий вид паразитичних найпростіших, що на честь автора дістали назву лямблій.

Душан Федорович народився в містечку Летині (Богемія, Чехія). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Празького університету (1849); патологічну анатомію студент Лямбль вивчав у професора Яна Длауги (1807-1888), колишнього асистента К. Рокитанського.

Після закінчення університету Лямбль вирушив у тривалу мандрівку країнами Західної та Східної Європи, під час якої лікарську практику поєднував із дослідженнями в галузях природознавства, культури, мови; знання стародавніх та більшості європейських мов полегшувало мандрівку, результатом якої була публікація подорожнього звіту «Reisebericht»; зазначений звіт містив багато важливих патологоанатомічних спостережень, і був збірником патологоанатомічних матеріалів, які були «разбросаны по разнымь европейскимь музеямь»; з 1856 по вересень 1860 р. – приват-доцент Празького університету – викладав патологічну анатомію та працював на посаді проректора в Дитячій лікарні та 2-му Військовому госпіталі. При Дитячій лікарні організував приватні курси нормальної й патологічної гістології, на яких навчалося багато молодих лікарів всіх національностей.

У 1860-1861 рр. – екстраординарний професор, а з 1861 по 1871 р. – ординарний професор Харківського університету, де викладав нормальну і патологічну анатомію; віце-президент (1864, 1865, 1869-1871), перший голова (1861-1863, 1867-1868) та почесний член (з 1971 р.) Харківського медичного товариства; з 1871 р. – професор кафедри терапії Варшавського університету; почесний член Чеського медичного товариства.

Автор 117 наукових публікацій. наукові праці присвячені питанням анатомії, гістології, патології, судової медицини, клінічної медицини, географії, етнографії, культури та мовам словʼянських народів; у 1859 р. відкрив паразитичний організм класу джтутикових, названих нині його іменем Lamblia intestinalis; виявлені ним найпростіші були віднесені до роду Cercomonas, але в 1888 р. Р. Бланшар запро понував виділити їх у самостійний рід Lamblia в честь Д. Ф. Лямбля. Уперше описав колові волокна в циліарному мʼязі ока, сполучнотканинні вирости на півмісяцевих стулках аортального клапана (лямблівські екскресценції); за монографію «Самовывихь позвоночника» був у 1893 р. нагороджений премією Військово-медичної академії імені П. А. Загорського.

Касько Ювеналій Семенович (1914-1995) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту (1965), працював над розробкою таких наукових проблем дерматології та венерології, як патогенез, клініка, лікування, профілактика туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів; вивчення дерматофітів у Чернівецькій області; випробування нових лікарських форм (етенію та декаметоксину) в дерматологічній практиці; дослідження системи згортання крові у хворих на екзему.

Ювеналій Семенович народився в с. Сусловці; середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1931-1934); працював на посаді фельдшера районної санітарної станції в м. Теофіполі; вищу медичну освіту здобув в Одеському (1935-1937) та Вінницькому (1937-1941) медичних інститутах; під час німецько-радянської війни – лікар артилерійського полку та партизанського шпиталю. Працював на посаді ординатора Херсонської лікарні Дніпровського водного відділу охорони здоровʼя (1944-1946); навчався в клінічній ординатурі за фахом «дерматовенерологія» (1946-1948), працював на посадах асистента (1948-1950), доцента (1950-1956), завідувача (1956-1984) кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту; у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение туберкулеза кожи витамином В2», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Вопросы патогенеза, клиники и лечения туберкулеза лимфатической системы шеи и вторичной скрофулодермы»; професор (1965); головний дерматовенеролог відділу охорони здоровʼя Чернівецької області; голова правління Чернівецького обласного товариства дерматовенерологів; член правління Українського республіканського товариства дерматовенерологів.

Автор 76 наукових публікацій, зокрема монографії «Туберкульоз периферичних лімфа-тичних вузлів і вторинна скрофулодерма». Основні напрями наукової діяльності: вивчення патогенезу, клініки, лікування та профілактики туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів, дослідження дерматофітів у Чернівецькій області, випробування нових лікарських форм (етонію та декаметоксину) в дерматологічній практиці, дослідження системи зсідання крові у хворих на екзему; науковий консультант і керівник 1 докторської та 5 кандидатських дисертацій; імʼя Ю. С. Касько внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Касько Ю. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вклад учених Академії наук Української РСР в розвиток медицини. (1967). Шифр зберігання: К-125КолКришт
2. Рак – відоме і невідоме. (1976). Шифр зберігання: А-800
3. Олександр Олександрович Богомолець. (1979). Шифр зберігання: Б-28742
4. Профілактика раку можлива. (1978). Шифр зберігання: Б-26894
5. Опухоль и организм. (1962). Шифр зберігання: 616.006 К-125
6. Взаимодействие организма и опухоли. (1977). Шифр зберігання: Б-23626

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».