Календар медицини

Саєнко Валерій Феодосійович (1941) – видатний український хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1984), член-кореспондент НАН України (1991) та НАМН України (1993), заслужений діяч науки і техніки України (1992).

Освіта та професійний шлях

У 1964 році закінчив Харківський медичний інститут.

• науковий співробітник Київського НДІ гематології і переливання крові (1970–1972);
• з 1972 року — керівник відділу хірургії шлунково-кишкового тракту Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії;
• директор цього інституту (1988–2007);
• головний трансплантолог МОЗ України.

Основні напрями наукової діяльності

Наукові дослідження Валерія Саєнка охоплювали ключові проблеми сучасної хірургії, зокрема:

• вивчення патогенезу виразкової хвороби;
• розробка та впровадження органозберігаючих операцій на основі ваготомії при
• виразковій хворобі дванадцятипалої кишки;
• хірургічне лікування післярезекційних синдромів і пухлин органів травлення;
• дослідження патогенезу та лікування хірургічного сепсису;
• впровадження принципів антибіотикопрофілактики в хірургії;
• розвиток трансплантології в Україні;
• розробка і впровадження малоінвазивних методів (лапароскопічних, ендоскопічних, ендоваскулярних) у лікуванні захворювань органів травлення та судин.

Задорожна Вікторія Іванівна (1956) — визначної української науковиці в галузі епідеміології та вірусології.

Вона є доктором медичних наук (з 1996 року), професором (з 2002 року) та членом-кореспондентом НАМН України (з 2017 року). Свою медичну освіту здобула в Київському медичному інституті, який закінчила у 1980 році.

Майже вся її професійна діяльність пов’язана з Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб АМН України (Київ), де вона:

• очолювала лабораторію екології мікроорганізмів (1996–1998),
• з 1998 року керує лабораторією поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій.

Паралельно працювала доцентом кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету (1999–2005).

Також є заступником голови Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів (з 2004 року).

Основні наукові напрямки

Наукова діяльність Вікторії Задорожної охоплює:

• вакцинопрофілактику інфекційних захворювань
• молекулярну епідеміологію вірусів
• проблеми ерадикації поліомієліту
• механізми розвитку вакциноасоційованого поліомієліту

Вибрані наукові праці

Серед ключових публікацій:

• «Обнаружение вируса полиомиелита…» (1996)
• «Оценка инактивированной вакцины…» (2005)
• «Молекулярно-епідеміологічні аспекти…» (2008)
• «Імунопрофілактика в практиці сімейного лікаря» (2008)
• «Эпидемический процесс гриппа…» (2009)

Її внесок має особливе значення для України в контексті боротьби з поліомієлітом та розвитку сучасної системи імунопрофілактики.

Починаючи з 1997 р., 17 травня відзначається професійне свято “День пульмонолога”.

Пульмонологія – це розділ клінічної медицини, що вивчає хвороби органів дихання (трахеї, бронхів, легень і плеври). Дихання належить до основних функцій організму. Без нього людина може прожити не більше 7 хвилин. Тому справедливо вважається, що дихання є ознакою життя. Хто не дихає, той не живе.

Захворювання органів дихання є серйозною проблемою сучасної медицини через широке поширення, прогресуючий перебіг, скорочення якості та тривалості життя. Хвороби органів дихання залишаються найбільш розповсюдженими в Україні.

Катоніна Світлана Петрівна (1926–2005) — відома українська лікарка, науковиця та організаторка медичної науки у сфері неонатології.

Вона була доктором медичних наук (з 1987 року) та професором (з 1988 року), зробивши вагомий внесок у розвиток медичної допомоги новонародженим в Україні.

Освіта і професійний шлях

Закінчила Дніпропетровський медичний інститут у 1950 році. Розпочала кар’єру як практикуючий лікар.

• Із 1956 року працювала в Київському НДІ педіатрії, акушерства та гінекології:
• з 1960 року — старший науковий співробітник
• Із 1977 року її діяльність пов’язана з Національною медичною академією післядипломної освіти (Київ), де вона:
• стала організатором і завідувачем кафедри неонатології
• з 1997 року — професор кафедри

Упродовж 1977–1992 років виконувала обов’язки головного неонатолога МОЗ України, формуючи державну політику в галузі допомоги новонародженим.

Наукові інтереси

Основні напрями досліджень Світлани Катоніної:

• адаптація новонароджених до позаутробного життя
• перинатальні інфекції
• інтенсивна терапія новонароджених
• організація неонатологічної служби
• Її роботи сприяли вдосконаленню системи перинатальної допомоги в Україні та підвищенню виживаності немовлят.

Вибрані наукові праці

Серед найважливіших публікацій:

• «Особенности течения септического шока у новорожденных» (1982)
• «Анализ клинико-микробиологического наблюдения…» (1995)
• «Совершенствование перинатальной помощи» (2001)
• «Перинатальні інфекції – сучасні проблеми» (2002)
• «Ротавірусна інфекція» (2004)

Світлана Катоніна належить до покоління лікарів, які фактично сформували сучасну українську неонатологію. Її наукова та організаційна діяльність мала довготривалий вплив на систему охорони здоров’я матерів і дітей в Україні.

Чайка Андронік Архипович (1881–1968) — видатний лікар, науковець та організатор медичної служби. Він був доктором медицини (з 1914 року), професором, заслуженим діячем науки УРСР (1946) та генерал-майором медичної служби (1943).

Освіта і початок кар’єри

Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1911). Розпочинав службу ще з 1902 року як медичний фельдшер у військових частинах, зокрема в Кременчуцькому лазареті. Після завершення навчання працював лікарем для удосконалення при Клінічному військовому госпіталі.

Науково-педагогічна діяльність

Його кар’єра тісно пов’язана з Києвом:

• доцент з урології Київського медичного інституту (1914–1922)
• завідувач відділу урології Київського військового госпіталю (з 1918)
• професор і завідувач кафедри урології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1929)
• завідувач кафедри урології Київського медичного інституту (1945–1961)
• головний уролог МОЗ України (з 1953)

Військово-медична служба

Під час Другої світової війни відіграв важливу роль:

• керував хірургічною службою евакуйованого Київського військового госпіталю (Харків, Томськ, Балашов)
• був головним хірургом евакуаційного пункту 3-го Українського фронту (1943–1944)
• після війни — головний хірург і консультант Київського окружного військового госпіталю

Науковий внесок

Основні напрями його досліджень:

• хвороби та травми нирок і сечовидільної системи
• патології передміхурової залози та сім’яних канатиків
• гнійна хірургія
• кишкова непрохідність, апендицит
• лікування вогнепальних поранень грудної клітки

Важливим досягненням стало те, що він першим у СРСР виконав промежинну простатектомію, що стало значним кроком у розвитку урологічної хірургії.

Постать Андроніка Чайки є знаковою для становлення української урології та військової медицини. Його наукова і практична діяльність вплинула на розвиток хірургічної школи та підготовку лікарів упродовж кількох десятиліть.

Мілько Василь Іванович (1921–1998) — відомий український вчений, педагог та організатор медичної освіти в галузі радіології.
Він був доктором медичних наук (з 1971 року), професором (з 1972 року), а також учасником Другої світової війни.

Освіта і професійна діяльність

Закінчив Київський медичний інститут у 1953 році, з яким пов’язав усе подальше життя. У цьому закладі:

• працював на різних науково-педагогічних посадах
• у 1966–1970 роках обіймав посаду ректора
• у 1966–1990 роках очолював кафедру медичної радіології
• у 1990–1995 роках — професор кафедри
• у 1995–1998 роках — професор-консультант

Його діяльність суттєво вплинула на розвиток медичної освіти та радіологічної служби в Україні.

Наукові дослідження

Основні напрями наукової роботи Василя Мілька:

• вивчення впливу малих доз радіації на організм людини
• дослідження дії надлетальних доз опромінення на ссавців
• розвиток і вдосконалення радіонуклідної діагностики
• застосування рентгенологічних методів у клінічній практиці

Його дослідження мали особливе значення для медицини в умовах зростання використання джерел іонізуючого випромінювання.

Основні праці

Серед найважливіших наукових робіт:

• «Медицинская радиология» (1960)
• «Рентгенодиагностика» (1969)
• «Рентгенология» (1983)
• «Радионуклидная диагностика…» (1991)

Василь Мілько належить до провідних постатей української медичної радіології ХХ століття. Його наукова спадщина та педагогічна діяльність сприяли формуванню сучасних підходів до діагностики та вивчення впливу радіації на живі організми.