Календар медицини

Захарія Катерина Андріївна (1926–2012) – лікар, патофізіолог, фахівець у галузі клінічної лабораторної діагностики, доктор медичних наук (1976), професор (1982). Народилася 27 серпня 1926 року в селі Добрівляни, нині Дрогобицького району Львівської області.

Освіта та професійна діяльність

Закінчила Львівський медичний інститут у 1949 році, де відтоді й працювала, з перервою.

У 1964–1982 роках працювала в Київському інституті удосконалення лікарів, у 1980–1982 роках — професор кафедри клінічної лабораторної діагностики.

У 1982–1993 роках — завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського медичного інституту, у 1993–1999 роках — професор цієї кафедри. Катерина Андріївна Захарія вважається засновницею кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського медичного університету.

У 1983–1999 роках очолювала Науково-практичне товариство лікарів клінічної лабораторної діагностики України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Катерини Андріївни Захарії були пов’язані з патофізіологією та клінічною лабораторною діагностикою.

Вона вивчала вплив процесів збудження та гальмування на перебіг запальних процесів, роль гамма-аміномасляної кислоти, гормонів та інших фізіологічних і патологічних чинників у виникненні судом, а також вплив лікарських речовин на клініко-біохімічні показники організму.

У 1974 році захистила докторську дисертацію «Материалы о механизмах судорожной готовности», присвячену механізмам виникнення судомної готовності.

Науково-педагогічна та громадська діяльність

Важливим напрямом діяльності Катерини Андріївни була підготовка фахівців із клінічної лабораторної діагностики та розвиток цієї галузі в Україні.

Брала участь у підготовці важливих медичних довідкових видань, зокрема «Українського орфографічного словника медичних термінів» (1993) та «Українсько-латинсько-англійського медичного тлумачного словника» (1995).

Наукова спадщина

Катерина Андріївна Захарія є авторкою та співавторкою численних наукових праць. Національна наукова медична бібліотека України у 2016 році видала біобібліографічний покажчик «Захарія Катерина Андріївна — засновниця кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького», у якому зібрано 337 наукових праць, біографічні матеріали, відомості про авторські свідоцтва та раціоналізаторські пропозиції.

Основні наукові праці

«Лабораторные животные, их разведение, кормление и использование в эксперименте» (1962, 1974, 1983, співавтор);
«Предрасположенность организма к эпилептическим припадкам» (1974);
«Руководство по клинической лабораторной диагностике» (1981, 1991, співавтор);
«Лабораторная диагностика ишемической болезни сердца» (1989, 1991, співавтор);
«Лабораторна діагностика захворювань, які передаються статевим шляхом» (2004, співавтор).

Таким чином, Катерина Андріївна Захарія зробила вагомий внесок у розвиток клінічної лабораторної діагностики та патофізіології в Україні, поєднуючи наукову, педагогічну й організаційну діяльність.

Наталія Олексіївна Виноград (1956) – епідеміолог, мікробіолог, доктор медичних наук (1996), професор (2001), фахівець у галузі епідеміології, біобезпеки та інфекційного контролю. Народилася 28 серпня 1956 року в селі Кривин Славутського району Хмельницької області.

Освіта та професійна діяльність

Закінчила Львівський медичний інститут у 1979 році.

Після закінчення інституту працювала у Львівському науково-дослідному інституті епідеміології та гігієни. Від 1990 року працює у Львівському медичному університеті.

У 1997 році очолила курс епідеміології кафедри дитячих інфекційних хвороб, а від 2001 року — кафедру епідеміології, яку очолює дотепер.

Наталія Олексіївна є членом Комісії з біобезпеки та біологічного захисту, головним експертом з біобезпеки РНБО України та експертом МОЗ України за спеціальністю «Епідеміологія». Також входить до складу спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій та редакційних колегій і редакційних рад наукових видань.

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень Наталії Олексіївни Виноград охоплюють крайову епідеміологію, інфекційні хвороби, біобезпеку, біологічний захист та інфекційний контроль.

Вона досліджувала епідеміологію Ку-гарячки, хламідіозів, геморагічних лихоманок та арбовірусних інфекцій, а також питання діагностики й лікування захворювань, що передаються статевим шляхом.

Сучасні наукові напрацювання кафедри під її керівництвом охоплюють також питання епідеміологічної діагностики, імунопрофілактики інфекційних хвороб, інфекційного контролю та військової епідеміології.

Науково-педагогічна діяльність

Наталія Олексіївна є авторкою та співавторкою підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій з епідеміології.

Серед сучасних видань за її участю:

«Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія» — 3-тє видання, оновлене та доповнене (2021);
«Загальна епідеміологія» — 5-те видання, перероблене і доповнене (2021);
«General Epidemiology: study guide» — 4-те видання (2021);
«Спеціальна епідеміологія» — 3-тє видання, перероблене та доповнене (2021);
«Термінологічний словник: Біологічна безпека. Епідеміологія. Паразитологія» (2019).

Також за її участю розроблено низку методичних рекомендацій з епідеміологічної діагностики, імунопрофілактики інфекційних хвороб, інфекційного контролю та підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Епідеміологія».

Наукові дослідження в сучасних умовах

Під керівництвом Наталії Олексіївни продовжуються дослідження актуальних епідеміологічних проблем. Серед новіших напрямів — вивчення арбовірусних інфекцій, холери, денге, черевного тифу, гострих енцефалітних синдромів, а також інфекцій, пов’язаних із військовими умовами.

У 2024 році Наталія Виноград була співавторкою роботи «Траншейна гарячка як інфекція війни», що відображає актуальність її наукових досліджень для сучасної України.

Професійне визнання

У 2021 році Наталію Олексіївну Виноград нагороджено орденом княгині Ольги III ступеня за значний внесок у державне та громадське будівництво, розвиток освіти, науки, культури, охорони здоров’я та інші заслуги.

Наукові праці

Серед наукових праць Наталії Олексіївни Виноград:

«Хламідійні інфекції в акушерсько-гінекологічній практиці» (1994);
«Immune status of newborns in perinatal chlamydial infection» (1995);
«Тенденції та прогнози розвитку епідемічної ситуації з кору у Львівській області» (2001);
«Проблеми інфекційного контролю при внутрілікарняних інфекціях у Тернопільській області» (2003).

Таким чином, професійна діяльність Наталії Олексіївни Виноград охоплює наукові дослідження, медичну освіту, епідеміологічний нагляд, біобезпеку, інфекційний контроль та підготовку фахівців, а її наукові й педагогічні напрацювання використовуються в сучасній системі медичної освіти України.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і неробочим днем.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».