Амосов Микола Михайлович (1913-2002)

Дата:
06.12.2023 день
2023-12-06T00:00:00+02:00
2023-12-07T00:00:00+02:00

Амосов Микола Михайлович (1913-2002)Амосов Микола Михайлович (1913-2002) кардіохірург, біокібернетик, академік Національної академії наук України (1969) та Національної академії медичних наук України (1993), член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (1961), доктор медичних наук (1953), професор (1954), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983-88). Один з основоложників легеневої та серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця. Першим в світі створив і впровадив в практику протитромбічні протези серцевих клапанів. Автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Організував в Україні центр серцево-судинної хірургії. Основоложник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі “внутрішнього середовища організму”, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини.

Микола Михайлович народився в с. Ольхово (тепер – Вологодської обл.). У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум. Працював на посаді змінного механіка на електростанції в м. Архангельську. З 1934 р. навчався у Всесоюзному заочному індустріальному інституті, який закінчив (з відзнакою) у 1940 р..

Медичну освіту (з відзнакою) здобув в Архангельському медичному інституті (1939). Працював на посаді ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні. Під час німецько-радянської війни – провідний хірург польвого шпиталю. Після демобілізації працював завідувачем головного операційного блоку Інституту швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського.

Захистив кандидатську дисертацію, присвячену первинній обробці поранення колінного суглоба, від 1952 р. керівник клініки грудної хірургії, а з 1968 р.-заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Гіневмонектомія і резекція легень при туберкульозі». З 1955 до 1970 р. очолював кафедру грудної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів; з 1960 р. до 1990 р. керував відділом біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (м. Київ). У 1983 р. керовану М. М. Амосовим Клініку торакальної хірургії було реорганізовано в Інститут серцево-судинної хірургії (нині – Національний Інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України), першим директором якого був призначений М. М. Амосов.

З 1988 р. – почесний директор зазначеного інституту; академік НАН України (1969); академік АМН України (1993); член-кореспондент РАМН; неодноразово обирався депутатом Верховної ради СРСР; член багатьох міжнародних наукових товариств; член редакційних колегій та рад низки вітчизняних та зарубіжних фахових журналів; заслужений діяч науки УРСР (1955); лауреат Ленінської премії (1961), Державних премій України (1978, 1988), Герой Соціа-лістичної Праці (1973).

Автор 672 публікацій, зокрема 19 монографій.Науковий консультант та керівник 40 докторських і 150 кандидатських дисертацій. Основні напрями наукової діяльності – торакальна хірургія та біокібернетика. У 1955 р. вперше в Україні почав хірургічне лікування вад серця. У 1963 р. вперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана.

У 1965 р. створив і вперше у світі впровадив у хірургічну практику антимікробні протези серцевих клапанів; розробив ряд нових методів хірургічного лікування вад серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Під керівництвом М. М. Амосова були проведені дослідження систем саморегуляції серця, розроблено методи машинної діагностики захворювань серця, створено фізіологічну модель «внутрішнього середовища організму» людини, змодельовані на електронно-обчислювальній машині основні психічні функції та деякі соціально-психологічні механізми поведінки людини.

Амосов Микола Михайлович (1913-2002) кардіохірург, біокібернетик, академік Національної академії наук України (1969) та Національної академії медичних наук України (1993), член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (1961), доктор медичних наук (1953), професор (1954), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983-88). Один з основоложників легеневої та серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця. Першим в світі створив і впровадив в практику протитромбічні протези серцевих клапанів. Автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Організував в Україні центр серцево-судинної хірургії. Основоложник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі "внутрішнього середовища організму", моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Микола Михайлович народився в с. Ольхово (тепер - Вологодської обл.). У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум. Працював на посаді змінного механіка на електростанції в м. Архангельську. З 1934 р. навчався у Всесоюзному заочному індустріальному інституті, який закінчив (з відзнакою) у 1940 р.. Медичну освіту (з відзнакою) здобув в Архангельському медичному інституті (1939). Працював на посаді ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні. Під час німецько-радянської війни - провідний хірург польвого шпиталю. Після демобілізації працював завідувачем головного операційного блоку Інституту швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського. Захистив кандидатську дисертацію, присвячену первинній обробці поранення колінного суглоба, від 1952 р. керівник клініки грудної хірургії, а з 1968 р.-заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Гіневмонектомія і резекція легень при туберкульозі». З 1955 до 1970 р. очолював кафедру грудної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів; з 1960 р. до 1990 р. керував відділом біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (м. Київ). У 1983 р. керовану М. М. Амосовим Клініку торакальної хірургії було реорганізовано в Інститут серцево-судинної хірургії (нині - Національний Інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України), першим директором якого був призначений М. М. Амосов. З 1988 р. - почесний директор зазначеного інституту; академік НАН України (1969); академік АМН України (1993); член-кореспондент РАМН; неодноразово обирався депутатом Верховної ради СРСР; член багатьох міжнародних наукових товариств; член редакційних колегій та рад низки вітчизняних та зарубіжних фахових журналів; заслужений діяч науки УРСР (1955); лауреат Ленінської премії (1961), Державних премій України (1978, 1988), Герой Соціа-лістичної Праці (1973). Автор 672 публікацій, зокрема 19 монографій.Науковий консультант та керівник 40 докторських і 150 кандидатських дисертацій. Основні напрями наукової діяльності - торакальна хірургія та біокібернетика. У 1955 р. вперше в Україні почав хірургічне лікування вад серця. У 1963 р. вперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана. У 1965 р. створив і вперше у світі впровадив у хірургічну практику антимікробні протези серцевих клапанів; розробив ряд нових методів хірургічного лікування вад серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Під керівництвом М. М. Амосова були проведені дослідження систем саморегуляції серця, розроблено методи машинної діагностики захворювань серця, створено фізіологічну модель «внутрішнього середовища організму» людини, змодельовані на електронно-обчислювальній машині основні психічні функції та деякі соціально-психологічні механізми поведінки людини.