Гіршман Леонард Леопольдович (1839-1921)

Дата:
26.03.2024 день
2024-03-26T00:00:00+02:00
2024-03-27T00:00:00+02:00

Гіршман Леонард Леопольдович (1839-1921)Гіршман Леонард Леопольдович (1839-1921) – офтальмолог, доктор медицини (1864), заслужений професор (1893). Засновник першої в Україні самостійної очної клініки (1870), організатор і професор кафедри очних хвороб Харківського університету. Ініціатор створення училища для сліпих дітей (1886). Його ім’я присвоєно Українському НДІ очних хвороб, очній клініці. Працював над доцільністю лікування відшарування сітківки шляхом проколу склери, ембріології судин сітківки, лікуванню трахоми.

Леонард Леопольдович народився в м. Тукумі Курляндської губернії (Латвія); середню освіту (з золотою медаллю) здобув у 1-й Харківській гімназії (1849-1855); медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Харківського університету (1860); з 1861 р. удосконалювався за кордоном з анатомії, пістології, патологічної анатомії, фізіології та внутрішніх хвороб – відвідував лекції професорів Дю-Буа-Раймона, Р. Вірхова, Розенталя, Людвіга, Роллета, Опольцера.

Працював у лабораторіях Кюне в Берліні та Брюкке у Відні, а також у клініках А. Грефе та Е. Егера; завдяки лекціям та заняттям у клініці Грефе вирішив посвятити свою діяльність офтальмології (1862); з 1863 р. працював у Гейдельберзі в клініці Кнаппа, в лабораторії Гельмгольца та вивчав математику під керівництвом Кантора; у 1864-1866 рр. – асистент очної лікарні професора Пагенштейхера; з 1866 р. працював у клініці Кнаппа та лабораторії Гельмгольца в Гейдельберзі. У 1868 р. захистив докторську дисертацію «Материалы для физиологии цветоощущения», виконану під керівництвом Гельмгольца, і отримав звання приват-доцента очних хвороб у Харківському університеті; у 1870 р. за представленням професора Зарубіна був обраний та затверджений на посаді штатного доцента; у 1871 р. організував самостійну очну клініку на 10 ліжок, яка до 1880 р. розширилась до 20 ліжок; з 1875 р. – екстраординарний професор кафедри теоретичної хірургії, а з 1885 р. – ординарний професор по кафедрі офтальмології Харківського університету.

у 1893 р. отримав звання заслуженого професора, а в 1895 р., після вислуги 30 років, був безтерміново залишений на кафедрі офтальмології зі збереженням звання директора офтальмологічної клініки; у 1905 р. на знак протесту проти репресій, застосованих царським урядом проти студентів, покинув кафедру; почесний громадянин м. Харкова (1914); у 1914 р. із чле-нів Харківського медичного товариства організував офтальмологічний гурток; голова офтальмологічної секції Харківського наукового медичного товариства
(1915-1921); у 1886 р. Харківське медичне товариство обрало Л. Л. Гіршмана почесним головою; член Гейдельберзького офтальмологічного товариства (1865); почесний голова Першого зʼїзду російських очних лікарів (1913).

Автор 14 наукових праць, які присвячені питанням фізіології сприймання кольорів, вивченню найменшого кута зору, вивихів кришталика, емболії судин сітківки, лікуванню трахоми тощо. У своїх роботах про кольоровий зір намагався довести правильність теорії Юнга-Гельмгольца про троїстість кольорочутливих елементів. Дослідження він робив на собі, викликаючи тимчасове притуплення сприйняття одного якого небудь кольору тривалим розгляданням зафарбованого цим кольором поля; вказував на користь окулярів при сильній міопії поєднаної з амбліопією, які засновані на принципі Галілеєвої труби.

Усупереч думці багатьох вчених, які вважали відшарування сітківки невиліковною хворобою і тому відмовлялися її лікувати, Л. Л. Гіршан вказував на можливість лікування відшарування шляхом проколу склери; описуючи випадки вивиху кришталика, наполягав на необхідності вилучення рухливих зміщених кришталиків навіть при ще задовільному зорі, через небезпеку безповоротної його втрати. Дійшов висновку, що місцеве застосування хініну показане при конʼюнктивітах, при нагноєннях після травм ока та оперативних втручань, при епісклеритах, іридоциклітах, після екстракції катаракти і при некрозі рогівки. Л. Л. Гіршман користувався великою популярністю серед населення, мешканці Харкова організували спеціальну очну лікарню, в якій він, залишивши університет, продовжував лікарську діяльність.

За ініціативи Л. Л. Гіршмана в Харкові було створено училище для сліпих, головою Попечительської ради якого він був; основні праці: «Zur Lehre von der durch Arzneimittel herforgerufenen Myosis und Mydriasis» (1863), «Материалы физиологии цветоощущения» (1868), «К лечению трахомы» (1873), «Трахома как народное бедствие» (1900).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Гіршмана Л. Л. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

617.7
Р 897
Къ ученію о заживленіи раны роговой оболочки. – 1870

618.1
Ф-681
Краткий исторический очерк развития хирургии. – 1893

Гіршман Леонард Леопольдович (1839-1921) - офтальмолог, доктор медицини (1864), заслужений професор (1893). Засновник першої в Україні самостійної очної клініки (1870), організатор і професор кафедри очних хвороб Харківського університету. Ініціатор створення училища для сліпих дітей (1886). Його ім’я присвоєно Українському НДІ очних хвороб, очній клініці. Працював над доцільністю лікування відшарування сітківки шляхом проколу склери, ембріології судин сітківки, лікуванню трахоми. Леонард Леопольдович народився в м. Тукумі Курляндської губернії (Латвія); середню освіту (з золотою медаллю) здобув у 1-й Харківській гімназії (1849-1855); медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Харківського університету (1860); з 1861 р. удосконалювався за кордоном з анатомії, пістології, патологічної анатомії, фізіології та внутрішніх хвороб - відвідував лекції професорів Дю-Буа-Раймона, Р. Вірхова, Розенталя, Людвіга, Роллета, Опольцера. Працював у лабораторіях Кюне в Берліні та Брюкке у Відні, а також у клініках А. Грефе та Е. Егера; завдяки лекціям та заняттям у клініці Грефе вирішив посвятити свою діяльність офтальмології (1862); з 1863 р. працював у Гейдельберзі в клініці Кнаппа, в лабораторії Гельмгольца та вивчав математику під керівництвом Кантора; у 1864-1866 рр. - асистент очної лікарні професора Пагенштейхера; з 1866 р. працював у клініці Кнаппа та лабораторії Гельмгольца в Гейдельберзі. У 1868 р. захистив докторську дисертацію «Материалы для физиологии цветоощущения», виконану під керівництвом Гельмгольца, і отримав звання приват-доцента очних хвороб у Харківському університеті; у 1870 р. за представленням професора Зарубіна був обраний та затверджений на посаді штатного доцента; у 1871 р. організував самостійну очну клініку на 10 ліжок, яка до 1880 р. розширилась до 20 ліжок; з 1875 р. - екстраординарний професор кафедри теоретичної хірургії, а з 1885 р. - ординарний професор по кафедрі офтальмології Харківського університету. у 1893 р. отримав звання заслуженого професора, а в 1895 р., після вислуги 30 років, був безтерміново залишений на кафедрі офтальмології зі збереженням звання директора офтальмологічної клініки; у 1905 р. на знак протесту проти репресій, застосованих царським урядом проти студентів, покинув кафедру; почесний громадянин м. Харкова (1914); у 1914 р. із чле-нів Харківського медичного товариства організував офтальмологічний гурток; голова офтальмологічної секції Харківського наукового медичного товариства (1915-1921); у 1886 р. Харківське медичне товариство обрало Л. Л. Гіршмана почесним головою; член Гейдельберзького офтальмологічного товариства (1865); почесний голова Першого зʼїзду російських очних лікарів (1913). Автор 14 наукових праць, які присвячені питанням фізіології сприймання кольорів, вивченню найменшого кута зору, вивихів кришталика, емболії судин сітківки, лікуванню трахоми тощо. У своїх роботах про кольоровий зір намагався довести правильність теорії Юнга-Гельмгольца про троїстість кольорочутливих елементів. Дослідження він робив на собі, викликаючи тимчасове притуплення сприйняття одного якого небудь кольору тривалим розгляданням зафарбованого цим кольором поля; вказував на користь окулярів при сильній міопії поєднаної з амбліопією, які засновані на принципі Галілеєвої труби. Усупереч думці багатьох вчених, які вважали відшарування сітківки невиліковною хворобою і тому відмовлялися її лікувати, Л. Л. Гіршан вказував на можливість лікування відшарування шляхом проколу склери; описуючи випадки вивиху кришталика, наполягав на необхідності вилучення рухливих зміщених кришталиків навіть при ще задовільному зорі, через небезпеку безповоротної його втрати. Дійшов висновку, що місцеве застосування хініну показане при конʼюнктивітах, при нагноєннях після травм ока та оперативних втручань, при епісклеритах, іридоциклітах, після екстракції катаракти і при некрозі рогівки. Л. Л. Гіршман користувався великою популярністю серед населення, мешканці Харкова організували спеціальну очну лікарню, в якій він, залишивши університет, продовжував лікарську діяльність. За ініціативи Л. Л. Гіршмана в Харкові було створено училище для сліпих, головою Попечительської ради якого він був; основні праці: «Zur Lehre von der durch Arzneimittel herforgerufenen Myosis und Mydriasis» (1863), «Материалы физиологии цветоощущения» (1868), «К лечению трахомы» (1873), «Трахома как народное бедствие» (1900). Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Гіршмана Л. Л. підготовлені одноосібно або у співавторстві: 617.7 Р 897 Къ ученію о заживленіи раны роговой оболочки. - 1870 618.1 Ф-681 Краткий исторический очерк развития хирургии. - 1893