Кавецький Ростислав Євгенович (1899-1978) патофізіолог, онколог, доктор медичних наук, професор, академік АН УРСР (1951), завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології (1931-53), директор Інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (з 1960). Праці присвячені питанням онкології, проблемам реактивності організму, питанням методології та історії медицини.
Ростислав Євгенович народився в м. Самарі в сімʼї лікаря; медичну освіту здобув на медичному факультеті Самарського університету (1920-1925). З 1925 по 1929 р. навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології (завідувач кафедри – О. О. Богомолець); працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології (1929-1931), завідувача кафедри Інституту експериментальної біології та патології (м. Київ, 1931-1941), у 1931-1953 рр. – завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології (м. Київ).
Одночасно завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1938-1941); у 1933 р. йому надано вчений ступінь кандидата медичних наук; у 1937 р. захистив докторську дисертацію «Роль активной мезенхимы в диспозиции органов к злокачественным новообразованиям»; професор (1939); під час німецько радянської війни – старший інспектор фронтового евакопункту Південно-3ахідного та Сталінградського фронтів (1942-1944); з 1944 по 1946 р. – заступник директора, а з 1946 по 1952 р.-
директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР; з 1953 р. – завідувач лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. У 1960-1978 рр. – директор Українського НДІ експериментальної та клінічної онкології (з 1971 р. – Інститут проблем онкології АН УРСР); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1954); академік АН УРСР (1951); член Президії АН УРСР (1952); голова Бюро Відділення біологічних наук АН УРСР; Заслужений діяч науки УРСР (1960); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972,
1981); лауреат Премії імені О. О. Богомольця (1964).
Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій.
Основні напрями наукової діяльності: вивчення суті та причин виникнення пухлинного росту, дослідження механізмів бластомогенезу, проблеми реактивності організму, питання методології та історії медицини; пріоритетним є створення концепцій про взаємодію пухлини і організму та чинників антиканцерогенезу; науковий консультант і керівник 34 докторських та 71 кандидатської дисертації.