Луценко Іван Митрофанович (1869-1919)

Дата:
23.02.2024 день
2024-02-23T00:00:00+02:00
2024-02-24T00:00:00+02:00

Луценко Іван Митрофанович (1869-1919)Луценко Іван Митрофанович (1869-1919) військовий лікар, один з організаторів військової медицини в УНР. Доктор медицини (1892). Вважається одним із засновником такого напряму у вітчизняній медицині, як гомеопатія. Громадський діяч. Член Центральної Ради. Відомий літературознавець, критик, публіцист.

Іван Митрофанович народився в с. Кейбалівка Пирятинського повіту Полтавської губернії; вищу освіту
здобув на математичному (1882-1883) та природничому (1883-1887) відділеннях фізико-математичного факультету С.Петербурзького університету.

Автор кандидатської дисертації «Табачная культура в Малороссии и табачный кризис 1883-1884 годов»; медичну освіту «лекарь с отличием» здобув у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург 1891). У 1891-1893 рр. служив на посадах військового лікаря – молодший лікар 55 піхотного Подільського полку (1891), лікар 54 піхотного Мінского полку (1892-1893); у 1892 р. був відряджений у Кубанську область для боротьби з холерою; брав участь у боротьбі з курячою сліпотою в таборах росій сарабії, у 1893 р. захистив докторську дисертацію «К ученню о куриной слепоте. (История одной эпидемия куриной слепоты и очерк учения об этой болезны».

З 1893 р. мешкав в Одесі, де практикував як приватний лікар; читав лекції з популярної медицини в Одеській лікаовній семінарї та на Жіночих медичних курсак, член Товариства Одеських лікарів; член правліния Одеського товариства послідовників гомеопат (8 1894 р.); був одним із секретарів Всеросійського зʼїзду послідовників гомсопатії. Під час Першої світової війни служив військовим лікарем; один із організаторів та перший голова правління одеського товариства «Просвіта»; засновник першої в Одесі української газети «Народное дело» (1906).

Один із засновників «Братства Тарасівців»: у 1917 р. обраний головою Української військової ради, яка діяла в Одеському військовому окрузі, на Чорноморському флоті та Румунському фронті; на 1-му Всеукраїнському військовому зʼїзді (18-20 травня 1917 р.) обраний членом Українського генерального військового комітету; член Центральної ради (1917); керівник одеського відділення Національного союзу (1918); генеральний хорунжий Вільного козацтва; брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського; у грудні керував військовими формуваннями Директорії, які вступили в Одесу після висадки французького та добровольчого десантів; організував одеський студентський загін та Подільський кіш Діючої армії УНР; загинув у бою з червоною кіннотою; основні праці: «Краткое руководство к анализу мочи, молока и масла» (1888), «Корь и ее лечение» (1899), «Геморой и его лечение» (1900, 1904, 1910), «Дифтерит и его лечение» (1900), «Брюшной тиф» (1903), «Холера, ее сущность и способы борьбы с нею» (1908); у 1910 р. опублікував свій переклад книги «Клиническая фармакология. Курс лекций, читанных в Ганемановской медицинской коллегии в Филадельфии профессором Э. А. Фаррингтоном», яка була перевидана в Москві в 1936 р. та в Киеві в 1992 р. у жовтні 2003 р. Асоціація гомеопатів України провеле в м. Києві IV Міжнародний гомеопатичний конгрес-присвячений памʼяті І. М. Луценка.

Луценко Іван Митрофанович (1869-1919) військовий лікар, один з організаторів військової медицини в УНР. Доктор медицини (1892). Вважається одним із засновником такого напряму у вітчизняній медицині, як гомеопатія. Громадський діяч. Член Центральної Ради. Відомий літературознавець, критик, публіцист. Іван Митрофанович народився в с. Кейбалівка Пирятинського повіту Полтавської губернії; вищу освіту
здобув на математичному (1882-1883) та природничому (1883-1887) відділеннях фізико-математичного факультету С.Петербурзького університету. Автор кандидатської дисертації «Табачная культура в Малороссии и табачный кризис 1883-1884 годов»; медичну освіту «лекарь с отличием» здобув у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург 1891). У 1891-1893 рр. служив на посадах військового лікаря - молодший лікар 55 піхотного Подільського полку (1891), лікар 54 піхотного Мінского полку (1892-1893); у 1892 р. був відряджений у Кубанську область для боротьби з холерою; брав участь у боротьбі з курячою сліпотою в таборах росій сарабії, у 1893 р. захистив докторську дисертацію «К ученню о куриной слепоте. (История одной эпидемия куриной слепоты и очерк учения об этой болезны». З 1893 р. мешкав в Одесі, де практикував як приватний лікар; читав лекції з популярної медицини в Одеській лікаовній семінарї та на Жіночих медичних курсак, член Товариства Одеських лікарів; член правліния Одеського товариства послідовників гомеопат (8 1894 р.); був одним із секретарів Всеросійського зʼїзду послідовників гомсопатії. Під час Першої світової війни служив військовим лікарем; один із організаторів та перший голова правління одеського товариства «Просвіта»; засновник першої в Одесі української газети «Народное дело» (1906). Один із засновників «Братства Тарасівців»: у 1917 р. обраний головою Української військової ради, яка діяла в Одеському військовому окрузі, на Чорноморському флоті та Румунському фронті; на 1-му Всеукраїнському військовому зʼїзді (18-20 травня 1917 р.) обраний членом Українського генерального військового комітету; член Центральної ради (1917); керівник одеського відділення Національного союзу (1918); генеральний хорунжий Вільного козацтва; брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського; у грудні керував військовими формуваннями Директорії, які вступили в Одесу після висадки французького та добровольчого десантів; організував одеський студентський загін та Подільський кіш Діючої армії УНР; загинув у бою з червоною кіннотою; основні праці: «Краткое руководство к анализу мочи, молока и масла» (1888), «Корь и ее лечение» (1899), «Геморой и его лечение» (1900, 1904, 1910), «Дифтерит и его лечение» (1900), «Брюшной тиф» (1903), «Холера, ее сущность и способы борьбы с нею» (1908); у 1910 р. опублікував свій переклад книги «Клиническая фармакология. Курс лекций, читанных в Ганемановской медицинской коллегии в Филадельфии профессором Э. А. Фаррингтоном», яка була перевидана в Москві в 1936 р. та в Киеві в 1992 р. у жовтні 2003 р. Асоціація гомеопатів України провеле в м. Києві IV Міжнародний гомеопатичний конгрес-присвячений памʼяті І. М. Луценка.