Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1936), професор (1937), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1958). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Московський університет (1921). Відтоді працював у Центральному інституті охорони материнства і дитинства (м. Москва); від 1930 – науковий керівник Уральського інституту охорони материнства і дитинства (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ); водночас від 1932 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Свердловського медичного інституту; 1938-1958 – завідувач однойменної кафедри Київского медичного інституту. Головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР (1949-1958).
Наукові дослідження присвячені питанням боротьби з материнською смертністю, знеболюванню пологів, профілактиці та лікуванню раку жіночих статевих органів, організації акушерської допомоги, застосуванню протизаплідних засобів. Ініціював застосування знеболювання пологів в Україні, масові профілактичні гінекологічні огляди. Розробив методику хордотомії на пізніх стадіях раку матки.
Наукові праці: “Обезболивание родов” (1936); “Хирургическая терапия септических послеродовых заболеваний” (1940); “Акушерские ошибки и материнская смертность” (1947); “Профилактика, клиника и терапия рака матки” (1947); “Онкопрофилакторий при женской консультации” (1948).