135 років від дня народження прозаїка, ортопеда-травматолога, кандидата медичних наук Валер’яна Петровича Захаржевського (1887–1977)
Прозаїк, ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (1938). Член Спілки письменників України (1946). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1916). Працював військовим лікарем під час 1-ї світової війни, 1919-1923 – в Червоній армії. 1938 розробив новий метод остеосинтезу – плоско-дірчасте скріплення діафізарних переломів. Під час 2-ї світової війни – головний хірург шпиталів. Після – заступник директора з наукової частини Українського НДІ ортопедії (Київ), викладач Київського медичного інституту. Під впливом А. Макаренка, з яким товаришував, почав писати художні твори. Дебютував 1940 повістю “Глиняная девушка” (альманах “Молодой большевик”), присвяченою вічній красі та творчості. Автор філософсько-психологічних романів “Белый дом. Страницы из жизни одной клиники” (1941), “В клинике” (1957), збірок повістей, оповідань і новел “Видеть и не видеть” (1965), “Страницы из несожженного дневника” (1968, 1985), “Ученые” (1988). Створив низку літературних історичних новел-фресок про О. Пушкіна, М. Лермонтова, Л. Толстого, А. Чехова, О. Блока, Т. Шевченка (“Последнее утешение Тараса” в збірці “Страницы из несожженного дневника”). Науково-естетична тематика його творів розкриває порухи людської душі. Друкував наукові праці з ортопедичної травматології, фізіології.
Наукові праці: “Мысли об одной поэме” (1940); “К истории вопроса о судьбе свободно пересаженной кости” (1947); “Современное состояние вопроса о регенерации костной ткани” (1955); “Свободная пересадка измельченной ткани” (1958).