170 років від дня народження фізіолога, лікаря-ендокринолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Василя Яковича Данилевського (1852-1939)
Фізіолог, лікар-ендокринолог, доктор медицини (1877), професор (1883), академік АН УРСР (1926), заслужений діяч науки УСРР (1926). Навчався в Казанському університеті (Росія, 1868-1870), закінчив Харківський університет (1874). У 1875 працював у хірургічній клініці В. Грубе, від 1876 – в лабораторії І. Щелкова. 1878 – в науковому відрядженні в Німеччині. Від 1879 – доцент кафедри зоофізіології Харківського ветеринарного інституту; водночас від 1883 – в Харківському університеті: екстраординарний професор кафедри зоології природничого відділення фізико-математичного факультету, від 1886 – на медичному факультеті (згодом медичний інститут; з перервою): професор, 1921-1926 – завідувач кафедри фізіології, завідувач однойменної лабораторії. Співзасновник (1910), директор (до 1912) та викладач (до 1917) Харківського жіночого медичного інституту. Ініціатор створення (1919), директор (до 1930), завідувач науково-дослідного сектору (до 1939) Українського органотерапевтичного інституту (нині Інститут проблем ендокринної патології АМНУ, Харків), якому присвоєне його ім’я. Співорганізатор Українського інституту праці (1922, нині Харківський НДІ гігієни праці та професійних захворювань).
Наукові дослідження були присвячені загальній і порівняльній фізіології, фізіології нервової системи, електрофізіології, протистології. Засновник ендокринології в Україні. Відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку. Одним з перших зафіксував наявність електричних явищ у головному мозку, що згодом було покладено в основу електроенцефалографії. Започаткував фізіологічні дослідження гіпнозу. Один із засновників фізіології праці. Автор порівняльних та експериментальних напрямів у вивченні малярії. Відкрив низку кровопаразитів птахів.
Наукові праці: “О происхождении мускульной силы” (1876); “Исследования по физиологии головного мозга” (1876); “О суммировании электрических раздражений мышц и двигательных (блуждающих) нервов” (1879); “Душа и природа” (1889, 1897); “Исследования над физиологическим действием электричества на расстоянии” (1900-1901); “Физиология человека” (1913-1915); “Очерки по физиологии социальных недугов” (1914); “Жизнь и солнце: Физиол. очерки” (1923); “Учебник физиологии человека” (1923); “Гипнотизм” (1924); “К вопросу о физиологическом обосновании гиппократизма (“целительные силы природы”)” (1930).