Народився Левко Іванович Медведь

Дата:
05.06.2020 день
2020-06-05T00:00:00+03:00
2020-06-06T00:00:00+03:00

115 років від дня народження гігієніста, державного діяча й організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора, академіка АМН СРСР Левка Івановича Медведя (1905-1982)

Гігієніст, доктор медичних наук (1962), професор (1962), академік АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчив Вінницький хіміко-фармацевтичний (1927), Київський медичний (1939) інститути. Працював директором Вінницького медичного інституту та завідувачем міського відділу охорони здоров’я (1932-1933), завідувачем Київського обласного відділу охорони здоров’я (1935-1936); директор (1941-1944) та завідувач кафедри гігієни праці і професійних захворювань (1943-1952) Київського медичного інституту; директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ, 1952-1964); засновник, перший директор (1964-1982) ВНДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Медведя, Київ). Перший заступник Народного комісара охорони здоров’я УРСР (1936-1937), заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1945-1947). Міністр охорони здоров’я УРСР (1947-1952). Голова Наукового товариства гігієністів УРСР (1966-1980).

Один із засновників нового напряму профілактичної медицини – гігієни та токсикології пестицидів і полімерних матеріалів. Вивчав токсикологічні властивості етилмеркурхлориду й етилмеркурфосфату, питання гігієни сільськогосподарської праці та професійних захворювань. Автор класифікації пестицидів. Ініціатор уніфікації методів токсикологічної оцінки пестицидів. Започаткував дослідження ембріотоксичних, тератогенних, мутагенних, гонадотоксичних, алергічних і канцерогенних властивостей пестицидів. З його ініціативи розпочато впровадження автоматизованої системи контролю залишків пестицидів в об’єктах довкілля та продуктах харчування. Науково обґрунтував заборону використання ДДТ та інших стійких хлорованих вуглеводнів у сільському господарстві. Встановив закономірності залежності токсичних властивостей пестицидів від хімічної структури й особливостей біологічної дії; досліджував патогенез інтоксикацій, розробляв заходи профілактики.

Наукові праці: “Токсикологія деяких органічних сполук ртуті (етилмеркурхлорид і етилмеркурфосфат)” (1946); “Гігієна сільськогосподарської праці” (1955); “Гигиена труда при применении инсектофунгицидов в сельском хозяйстве” (1958); “Книга о здоровье тружеников села” (1963); “Справочник по пестицидам (гигиена применения и токсикология)” (1977); “Гигиена труда в сельскохозяйственном производстве” (1981).

115 років від дня народження гігієніста, державного діяча й організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора, академіка АМН СРСР Левка Івановича Медведя (1905-1982) Гігієніст, доктор медичних наук (1962), професор (1962), академік АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчив Вінницький хіміко-фармацевтичний (1927), Київський медичний (1939) інститути. Працював директором Вінницького медичного інституту та завідувачем міського відділу охорони здоров’я (1932-1933), завідувачем Київського обласного відділу охорони здоров’я (1935-1936); директор (1941-1944) та завідувач кафедри гігієни праці і професійних захворювань (1943-1952) Київського медичного інституту; директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ, 1952-1964); засновник, перший директор (1964-1982) ВНДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Медведя, Київ). Перший заступник Народного комісара охорони здоров’я УРСР (1936-1937), заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1945-1947). Міністр охорони здоров’я УРСР (1947-1952). Голова Наукового товариства гігієністів УРСР (1966-1980). Один із засновників нового напряму профілактичної медицини – гігієни та токсикології пестицидів і полімерних матеріалів. Вивчав токсикологічні властивості етилмеркурхлориду й етилмеркурфосфату, питання гігієни сільськогосподарської праці та професійних захворювань. Автор класифікації пестицидів. Ініціатор уніфікації методів токсикологічної оцінки пестицидів. Започаткував дослідження ембріотоксичних, тератогенних, мутагенних, гонадотоксичних, алергічних і канцерогенних властивостей пестицидів. З його ініціативи розпочато впровадження автоматизованої системи контролю залишків пестицидів в об’єктах довкілля та продуктах харчування. Науково обґрунтував заборону використання ДДТ та інших стійких хлорованих вуглеводнів у сільському господарстві. Встановив закономірності залежності токсичних властивостей пестицидів від хімічної структури й особливостей біологічної дії; досліджував патогенез інтоксикацій, розробляв заходи профілактики. Наукові праці: "Токсикологія деяких органічних сполук ртуті (етилмеркурхлорид і етилмеркурфосфат)" (1946); "Гігієна сільськогосподарської праці" (1955); "Гигиена труда при применении инсектофунгицидов в сельском хозяйстве" (1958); "Книга о здоровье тружеников села" (1963); "Справочник по пестицидам (гигиена применения и токсикология)" (1977); "Гигиена труда в сельскохозяйственном производстве" (1981).