Медведь Левко Іванович (1905–1982) (1905–1982) гігієніст, державний діяч, доктор медичних наук, професор, академік АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР
Освіта:
- Вінницький хіміко-фармацевтичний інститут — 1927
- Київський медичний інститут — 1939
Кар’єра та керівні посади:
- 1932–1933 — Директор Вінницького медичного інституту, завідувач міського відділу охорони здоров’я
- 1935–1936 — Завідувач Київського обласного відділу охорони здоров’я
- 1936–1937 — Перший заступник Народного комісара охорони здоров’я УРСР
- 1941–1944 — Директор Київського медичного інституту
- 1943–1952 — Завідувач кафедри гігієни праці і професійних захворювань, Київський медичний інститут
- 1945–1947 — Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР
- 1947–1952 — Міністр охорони здоров’я УРСР
- 1952–1964 — Директор Київського НДІ гігієни праці і професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМН України)
- 1964–1982 — Засновник і перший директор ВНДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині — Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Л. І. Медведя, Київ)
- 1966–1980 — Голова Наукового товариства гігієністів УРСР
Наукова діяльність:
Левко Медведь — піонер у галузі профілактичної медицини, зокрема гігієни та токсикології пестицидів і полімерних матеріалів.
Основні наукові здобутки:
- Досліджував токсичність органічних сполук ртуті — етилмеркурхлориду та етилмеркурфосфату.
- Розробляв підходи до гігієни сільськогосподарської праці та профілактики професійних захворювань.
- Створив класифікацію пестицидів.
- Ініціював уніфікацію методів токсикологічної оцінки пестицидів.
Першим в СРСР започаткував вивчення:
- ембріотоксичних
- тератогенних
- мутагенних
- гонадотоксичних
- алергічних
- канцерогенних
властивостей пестицидів.
Ініціював впровадження автоматизованої системи контролю залишків пестицидів в довкіллі та харчових продуктах.
Обґрунтував заборону застосування ДДТ та інших стійких хлорованих вуглеводнів.
Досліджував закономірності токсичної дії пестицидів залежно від хімічної структури, механізмів біологічної дії та патогенезу інтоксикацій.