Народився Микола Михайлович Амосов

Дата:
06.12.2018 день
2018-12-06T00:00:00+02:00
2018-12-07T00:00:00+02:00

105 років від дня народження кардіохірурга, біокібернетика, академіка НАН України та НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Михайловича Амосова (1913-2002)

Кардіохірург, біокібернетик, філософ, письменник, заслужений діяч науки УРСР (1959), академік НАНУ (1969), АМНУ (1993). Закінчив Архангельський медичний інститут (1939) та Всесоюзний заочний індустріальний інститут (1940). Працював у Московському НДІ швидкої допомоги ім. М. Скліфосовського (1946-1947), головний хірург Брянської області (1947-1952), завідувач кафедри грудної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955-1970), завідувач відділу (1960-1988), від 1978 – заступник директора Інституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України, у 1983-1988 – директор, від 1988 – почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії. Очолював відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (1959-1990). Основоположник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один з провідних хірургів і біокібернетиків. Уперше в Україні почав проводити резекції легень (1952), хірургічне лікування серцевих хвороб (1955), операції на серці зі штучним кровообігом (1958); уперше в Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапана (1963); уперше у світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця (1965). Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Інститут серцево-судинної хірургії (1983). Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському інституті вдосконалення лікарів (1955). Очолюючи в 1957-1988 відділ в Інституті кібернетики АН УРСР, застосував метод моделювання складних систем (за Л. Берталанфі) до пояснення медико-біологічних явищ психіки, природи людини (інтелекту, особистості, тіла), “загального алгоритму розуму”, суспільства, держави, світу, майбутнього людства.

Наукові праці: “Хирургическое лечение нагноительных заболеваний легких” (1956); “Пневмонэктомия и резекции легкого при туберкулезе” (1957); “Очерки торакальной хирургии” (1958); “Операции на сердце с искусственным кровообращением” (1962); “Регуляция жизненных функций и кибернетика” (1964); “Моделирование мышления и психики” (1965); “Моделирование сложных систем” (1968); “Саморегуляция сердца” (1969); “Хирургия пороков сердца” (1969); “Искусственный разум” (1969); “Алгоритмы разума” (1973); “Автоматы и разумное поведение” (1979); “Нейроподобные сети в робототехнике” (1979); “Хирургическое лечение тетрады Фалло” (1982); “Природа человека” (1983); “Сердце и физические упражнения” (1985); “Физическая активность и сердце” (1989); “Терапевтические аспекты кардиохирургии” (1990); “Разум, человек, общество, будущее” (1994); “Преодоление старости” (1996); “Идеология для Украины” (1997); “Моя система здоров’я” (1997); “Експеримент: провал чи успіх?” (1998).

105 років від дня народження кардіохірурга, біокібернетика, академіка НАН України та НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Михайловича Амосова (1913-2002) Кардіохірург, біокібернетик, філософ, письменник, заслужений діяч науки УРСР (1959), академік НАНУ (1969), АМНУ (1993). Закінчив Архангельський медичний інститут (1939) та Всесоюзний заочний індустріальний інститут (1940). Працював у Московському НДІ швидкої допомоги ім. М. Скліфосовського (1946-1947), головний хірург Брянської області (1947-1952), завідувач кафедри грудної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955-1970), завідувач відділу (1960-1988), від 1978 – заступник директора Інституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України, у 1983-1988 – директор, від 1988 – почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії. Очолював відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (1959-1990). Основоположник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один з провідних хірургів і біокібернетиків. Уперше в Україні почав проводити резекції легень (1952), хірургічне лікування серцевих хвороб (1955), операції на серці зі штучним кровообігом (1958); уперше в Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапана (1963); уперше у світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця (1965). Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Інститут серцево-судинної хірургії (1983). Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському інституті вдосконалення лікарів (1955). Очолюючи в 1957-1988 відділ в Інституті кібернетики АН УРСР, застосував метод моделювання складних систем (за Л. Берталанфі) до пояснення медико-біологічних явищ психіки, природи людини (інтелекту, особистості, тіла), "загального алгоритму розуму", суспільства, держави, світу, майбутнього людства.

Наукові праці: "Хирургическое лечение нагноительных заболеваний легких" (1956); "Пневмонэктомия и резекции легкого при туберкулезе" (1957); "Очерки торакальной хирургии" (1958); "Операции на сердце с искусственным кровообращением" (1962); "Регуляция жизненных функций и кибернетика" (1964); "Моделирование мышления и психики" (1965); "Моделирование сложных систем" (1968); "Саморегуляция сердца" (1969); "Хирургия пороков сердца" (1969); "Искусственный разум" (1969); "Алгоритмы разума" (1973); "Автоматы и разумное поведение" (1979); "Нейроподобные сети в робототехнике" (1979); "Хирургическое лечение тетрады Фалло" (1982); "Природа человека" (1983); "Сердце и физические упражнения" (1985); "Физическая активность и сердце" (1989); "Терапевтические аспекты кардиохирургии" (1990); "Разум, человек, общество, будущее" (1994); "Преодоление старости" (1996); "Идеология для Украины" (1997); "Моя система здоров’я" (1997); "Експеримент: провал чи успіх?" (1998).