Народився Олександр Володимирович Палладін

Дата:
10.09.2020 день
2020-09-10T00:00:00+03:00
2020-09-11T00:00:00+03:00

135 років від дня народження біохіміка, академіка АН СРСР, АН УРСР, АМН СРСР Олександра Володимировича Палладіна (1885-1972)

Біохімік, академік АН СРСР (1942), АН УРСР (1929), АМН СРСР (1944). Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1908). Працював на посадах асистента, доцента кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908-1916); професора фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків, з 1916); завідувача кафедри фізіологічної, а з часом – біологічної хімії Харківського медичного інституту (1921-1931); з 1925 – директор заснованого за його ініціативою Українського біохімічного інституту в Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві); одночасно в 1934-1954 рр. – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т.Г. Шевченка; у 1926 заснував перший у СРСР біохімічний журнал (“Наукові записки Українського біохімічного інституту”, з часом “Український біохімічний журнал”); у 1928 за його ініціативи й активної участі було створене Українське фізіологічне товариство, яке він очолив; голова Українського (з 1958) та Всесоюзного (з 1964) біохімічних товариств; від 1939 – віце-президент, а в 1946-1962 – президент АН УРСР; заслужений діяч науки УРСР (1935).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення біохімії м’язової діяльності та біохімії нервової системи, дослідження біохімії харчування та з’ясування ролі вітамінів у харчуванні людини та тварин, вивчення авітамінозів, впливу недостатності вітамінів у їжі на обмін вуглеводів, протеїнів, мінеральний обмін і на порушення регуляції метаболізму, дослідження обміну протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та інших біологічно активних речовин за фізіологічних і патологічних станів організму, розшифрування біохімічних основ функціонування нервової системи, формування підходів до з’ясування функцій головного мозку – пам’ять і психічна діяльність людини, біохімія сну та психозів; синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол; встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, з’ясував її особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також за дії на нервову систему різних фармакологічних препаратів і чинників довкілля.

Наукові праці: “Исследования над образованием и выделением креатина у животных” (1916); “Основы питания” (1927); “Химическая природа витаминов” (1941); “Вопросы биохимии нервной системы” (1965); “Белки головного мозга и их обмен” (1972).