Народився Олексій Петрович Карапата

Дата:
30.03.2020 день
2020-03-30T00:00:00+03:00
2020-03-31T00:00:00+03:00

100 років від дня народження терапевта, фахівця з професійної патології, доктора медичних наук, професора Олексія Петровича Карапати (1920-1987)

Терапевт, фахівець з професійної патології, доктор медичних наук (1963), професор (1967). Навчався в 2-му Харківському медичному інституті (до 1941), закінчив Київський медичний інститут (1948). Працював лікарем. Від 1956 – завідувач клінічного відділу Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Український НДІ промислової медицини); від 1965 – завідувач відділу клінічної ревматології Українського інституту клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМН України); від 1970 – ст. н. с. Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ); від 1978 – завідувач кафедри внутрішніх хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту. Від 1980 – на пенсії.

Вивчав питання лікування пневмоконіозу, бронхіту, вібраційної хвороби, отоневриту, гострих професійних отруєнь, сидеросилікозу в працівників залізорудної промисловості.

Наукові праці: “К распознаванию туберкулеза легких (и его активности) больных сидеросиликозом” (1963); “Специфическая аллергизация лейкоцитов” (1971); “Диагностический справочник терапевта” (1976, 1979); “Профессиональные пылевые болезни легких” (1980); “Дифференциальная диагностика внутренних болезней” (1984).

100 років від дня народження терапевта, фахівця з професійної патології, доктора медичних наук, професора Олексія Петровича Карапати (1920-1987) Терапевт, фахівець з професійної патології, доктор медичних наук (1963), професор (1967). Навчався в 2-му Харківському медичному інституті (до 1941), закінчив Київський медичний інститут (1948). Працював лікарем. Від 1956 – завідувач клінічного відділу Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Український НДІ промислової медицини); від 1965 – завідувач відділу клінічної ревматології Українського інституту клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМН України); від 1970 – ст. н. с. Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині Інститут медицини праці НАМНУ); від 1978 – завідувач кафедри внутрішніх хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту. Від 1980 – на пенсії. Вивчав питання лікування пневмоконіозу, бронхіту, вібраційної хвороби, отоневриту, гострих професійних отруєнь, сидеросилікозу в працівників залізорудної промисловості. Наукові праці: "К распознаванию туберкулеза легких (и его активности) больных сидеросиликозом" (1963); "Специфическая аллергизация лейкоцитов" (1971); "Диагностический справочник терапевта" (1976, 1979); "Профессиональные пылевые болезни легких" (1980); "Дифференциальная диагностика внутренних болезней" (1984).