Петрунь Микола Михайлович (1924-2013)

Дата:
17.01.2024 день
2024-01-17T00:00:00+02:00
2024-01-18T00:00:00+02:00

Петрунь Микола Михайлович (1924-2013)Петрунь Микола Михайлович (1924-2013) доктор біологічних наук (1959), завідувач лабораторії біохімії Інституту медицини праці (1949-65). Наукові дослідження присвячені питанням вивчення фізіології шкірного дихання та його ролі для організму людини. У 1968 році переходить працювати до Інституту урології та нефрології АМН України (1968). Він розробляє нові методи ензимодіагностики хвороб нирок і сечовивідних шляхів. Саме йому належить розробка способу ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки.

Народився в селищі Ладижин Тростянецького району Вінницької обл.. У часи німецько-радянської війни брав участь у бойових діях на Ленінградському, Карельському, 1-му та 4-му Українських фронтах (1941-1945). Вищу освіту здобув у Київському ветеринарному інституті (1939-1941) та на біологічному факультеті Київського університету імені Т. Г. Шевченка (1945-1949).

Навчався в аспірантурі за спеціальністю «фізіологія» (1949-1952), працював на посадах завідувача лабораторії виробничого мікроклімату (1952-1953), завідувача лабораторії біохімії (1953-1968) та за сумісництвом – завідувача фізіологічного відділу (з 1960 р.) Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань, завідувача лабораторії біохімії (від 1968 р.) Київського НДІ урології та нефрології.

У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію «Выделение углекислоты через кожу человека при высокой температуре воздуха», а в 1959 р. – докторську дисертацію «Дыхание через кожу и его значение для организма человека». Професор (1965); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки
(1987); Заслужений діяч науки і техніки України.

Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 10 винаходів.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення ролі дихання через шкіру для організму людини, опрацювання ензимодіагностики захворювань нирок та сечовивідних шляхів; уперше встановив значне збільшення поступлення кисню через шкіру в організм людини при підвищеній його концентрації в повітрі та при високій температурі навколишнього середовища; опрацював методику насичення киснем шкірного аутотрансплантата та зони пересадки шкіри при опіках шкіри з метою пришвидшеного його приживлення; встановив оптимально допустимі терміни первинної теплової ішемії донорської нирки; опрацював спосіб ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки. Удосконалив склад консервуючого розчину; науковий консультант і керівник 6 докторських та 24 кандидатських дисертацій.

Петрунь Микола Михайлович (1924-2013) доктор біологічних наук (1959), завідувач лабораторії біохімії Інституту медицини праці (1949-65). Наукові дослідження присвячені питанням вивчення фізіології шкірного дихання та його ролі для організму людини. У 1968 році переходить працювати до Інституту урології та нефрології АМН України (1968). Він розробляє нові методи ензимодіагностики хвороб нирок і сечовивідних шляхів. Саме йому належить розробка способу ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки. Народився в селищі Ладижин Тростянецького району Вінницької обл.. У часи німецько-радянської війни брав участь у бойових діях на Ленінградському, Карельському, 1-му та 4-му Українських фронтах (1941-1945). Вищу освіту здобув у Київському ветеринарному інституті (1939-1941) та на біологічному факультеті Київського університету імені Т. Г. Шевченка (1945-1949). Навчався в аспірантурі за спеціальністю «фізіологія» (1949-1952), працював на посадах завідувача лабораторії виробничого мікроклімату (1952-1953), завідувача лабораторії біохімії (1953-1968) та за сумісництвом - завідувача фізіологічного відділу (з 1960 р.) Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань, завідувача лабораторії біохімії (від 1968 р.) Київського НДІ урології та нефрології. У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію «Выделение углекислоты через кожу человека при высокой температуре воздуха», а в 1959 р. - докторську дисертацію «Дыхание через кожу и его значение для организма человека». Професор (1965); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1987); Заслужений діяч науки і техніки України. Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 10 винаходів. Основні напрями наукової діяльності: вивчення ролі дихання через шкіру для організму людини, опрацювання ензимодіагностики захворювань нирок та сечовивідних шляхів; уперше встановив значне збільшення поступлення кисню через шкіру в організм людини при підвищеній його концентрації в повітрі та при високій температурі навколишнього середовища; опрацював методику насичення киснем шкірного аутотрансплантата та зони пересадки шкіри при опіках шкіри з метою пришвидшеного його приживлення; встановив оптимально допустимі терміни первинної теплової ішемії донорської нирки; опрацював спосіб ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки. Удосконалив склад консервуючого розчину; науковий консультант і керівник 6 докторських та 24 кандидатських дисертацій.