Віслава Шимборська — польська поетеса, лауреатка Нобелівської премії з літератури

Віслава Шимборська (2.07.1923 – 1.02.2012) — польська поетеса, есеїстка, літературна критикиня і перекладачка; співзасновниця Товариства польських письменників (1989), член Польської академії знань (1995), лауреатка Нобелівської премії з літератури (1996), нагороджена Орденом Білого Орла (2011). 2023 рік оголошений у Польщі роком Віслави Шимборської.

З 1929 року родина Шимборських мешкала у Кракові. Там Віслава почала навчання у початковій школі. З початком Другої світової війни довелося навчатися таємно. У 1943 році вона почала працювати на залізниці, аби уникнути вивезення до Німеччини. В той же час почала писати оповідання, іноді вірші.

З 1946 року вступила на полоністику в Яґеллонському університеті, згодом почала вивчати соціологію. Втім через матеріальну скруту покинула навчання.

Віслава Шимборська брала участь у літературному житті Кракова іще у студентські роки – проводила семінари поезії на літературно-мистецьких студіях Яґеллонського університету. Перші вірші опублікувала у виданні «Dziennik Polski», згодом — у «Walka» та «Pokolenie». В той час Шимборська була пов’язана з осередком соціалістичних реалістів. 1949 року першу збірку віршів Шимборської «Пошиття прапорів» не допустили до друку, оскільки «не відповідала соціалістичним вимогам». Книжковим дебютом стала видана 1952 року збірка «Dlatego żyjemy», після чого Віславу прийняли до Спілки письменників Польщі.

Найчастіше Шимборську критикували за лояльність до ПНР. В лютому 1953 року разом із іншими 52 діячами культури підписала так звану Резолюцію Спілки письменників Польщі у справі краківського процесу. Підписання резолюції було на руку комуністичній владі, яка в показовому процесі над священиками, звинуваченими у діяльності на користь США, хотіла продемонструвати свою силу щодо незалежних структур Католицької церкви у Польщі. Маніфест мав заохотити владу до прискорення виконання смертних вироків. 1964 року Шимборська Віслава Шимборська — польська поетеса, лауреатка Нобелівської премії з літературипідписала сфальшованого владою протесту проти Радіо «Свобода». До 1966 року була членом ПОРП (керівна партія у Польській Народній Республіці з 1948 по 1989 рік).

У 1953-1981 роках була членом редакції видання «Życie Literackie», де з 1968 року вела літературну рубрику «Lektury nadobowiązkowe», які пізніше була опублікована у форматі книги.

Віслава Шимборська належить до польських авторів, твори яких перекладають найчастіше, її книги перекладали на 42 мови. В обґрунтуванні присудження премії Нобелівський комітет написав: «за поезію, яка з іронічною точністю дозволяє історичному та біологічному контексту постати у фрагментах людської реальності.

Вірші Шимборської українською мовою перекладали Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин, Наталя Сидяченко, Леонід Череватенко, Анатолій Глущак.

Публікації на цю тему

Віслава Шимборська (2.07.1923 – 1.02.2012) — польська поетеса, есеїстка, літературна критикиня і перекладачка; співзасновниця Товариства польських письменників (1989), член Польської академії знань (1995), лауреатка Нобелівської премії з літератури (1996), нагороджена Орденом Білого Орла (2011). 2023 рік оголошений у Польщі роком Віслави Шимборської. З 1929 року родина Шимборських мешкала у Кракові. Там Віслава почала навчання у початковій школі. З початком Другої світової війни довелося навчатися таємно. У 1943 році вона почала працювати на залізниці, аби уникнути вивезення до Німеччини. В той же час почала писати оповідання, іноді вірші. З 1946 року вступила на полоністику в Яґеллонському університеті, згодом почала вивчати соціологію. Втім через матеріальну скруту покинула навчання. Віслава Шимборська брала участь у літературному житті Кракова іще у студентські роки - проводила семінари поезії на літературно-мистецьких студіях Яґеллонського університету. Перші вірші опублікувала у виданні «Dziennik Polski», згодом — у «Walka» та «Pokolenie». В той час Шимборська була пов'язана з осередком соціалістичних реалістів. 1949 року першу збірку віршів Шимборської «Пошиття прапорів» не допустили до друку, оскільки «не відповідала соціалістичним вимогам». Книжковим дебютом стала видана 1952 року збірка «Dlatego żyjemy», після чого Віславу прийняли до Спілки письменників Польщі. Найчастіше Шимборську критикували за лояльність до ПНР. В лютому 1953 року разом із іншими 52 діячами культури підписала так звану Резолюцію Спілки письменників Польщі у справі краківського процесу. Підписання резолюції було на руку комуністичній владі, яка в показовому процесі над священиками, звинуваченими у діяльності на користь США, хотіла продемонструвати свою силу щодо незалежних структур Католицької церкви у Польщі. Маніфест мав заохотити владу до прискорення виконання смертних вироків. 1964 року Шимборська підписала сфальшованого владою протесту проти Радіо «Свобода». До 1966 року була членом ПОРП (керівна партія у Польській Народній Республіці з 1948 по 1989 рік). У 1953-1981 роках була членом редакції видання «Życie Literackie», де з 1968 року вела літературну рубрику «Lektury nadobowiązkowe», які пізніше була опублікована у форматі книги. Віслава Шимборська належить до польських авторів, твори яких перекладають найчастіше, її книги перекладали на 42 мови. В обґрунтуванні присудження премії Нобелівський комітет написав: «за поезію, яка з іронічною точністю дозволяє історичному та біологічному контексту постати у фрагментах людської реальності. Вірші Шимборської українською мовою перекладали Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин, Наталя Сидяченко, Леонід Череватенко, Анатолій Глущак.