Столярчук Олександр Олександрович (1920–2017) — український фармаколог, професор, учасник Другої світової війни, заслужений працівник вищої школи УРСР.
Народився в місті Козятин (нині Вінницька область). Середню медичну освіту здобув у Рибінській фельдшерсько-акушерській школі, працював фельдшером у місті Рибінськ (Росія). Під час війни був учасником бойових дій.
У 1951 році закінчив Ярославський медичний інститут із відзнакою, після чого навчався в аспірантурі на кафедрі фармакології.
Із 1957 року працював у Вінницькому медичному інституті: був асистентом, доцентом, згодом — завідувачем кафедри фармакології (1964–1991), професором (з 1991). Також очолював педіатричний факультет як декан (1962–1971).
У 1955 році захистив кандидатську дисертацію, у 1970 — докторську. Професор з 1971 року. У 1984 році отримав звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР».
Очолював фармакологічне товариство Вінниччини (з 1965), був заступником голови Українського фармакологічного товариства та членом Всесоюзного товариства фармакологів.
Автор понад 300 наукових праць, 38 авторських свідоцтв і 10 патентів (у Японії, США, Канаді, Німеччині, Франції та ін.). Досліджував нові лікарські речовини, вивчав їхню дію, розробив препарати фенікаберан та бензофурокаїн.
Підготував 5 докторів і 36 кандидатів наук.
У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Столярчука О. О.:
- Действие сердечных гликозидов в зависимости от состояния центральной нервной системы. (1955). Шифр зберігання: 615.5 С-816а
- Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Лекции по фармакологии : учебное пособие. (1998). Шифр зберігання: Б-99751