Календар медицини

Чому Міжнародне професійне свято стоматологів, святкують щороку 9 лютого?

Згідно з легендою, Аполлонія — дочка александрійського імператора, увірувала в Христа, що на той час було неприпустимо. Дівчину схопили і піддали жорстоким тортурам і навіть вирвали всі зуби. Тоді Аполлонію вивели на майдан і поставили умову: або вона зречеться своєї релігії, або її спалять живцем. Дівчині розв’язали руки, щоб вона могла стати на коліна і виконати умову катів. Однак коли її звільнили від канатів, Аполлонія кинулася у вогонь і згоріла живцем. Це сталося 9 лютого 249 року.

Відтоді склалося повір’я: якщо болить зуб, зверніться – до Аполлонії з молитвою, і біль вщухне. У 300 році церква канонізувала Аполлонію святою мученицею, та ікона святої Аполлонії (гарної дівчини з щипцями в руках) була майже в кожному храмі.

Гершензор Сергій Михайлович
(1906 — 1998) — генетик, учений.

Народився в м. Москва. Вищу освіту здобув на біологічному відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (1923–1927). У 1927–1930 рр. навчався в аспірантурі, після чого працював асистентом і доцентом кафедри генетики Московського університету, а також ученим-спеціалістом відділу природи гена і мутацій Інституту генетики АН СРСР (1935–1937).

З 1937 року працював у Києві: завідувач відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (1937–1941, 1948–1963), завідувач кафедри генетики та дарвінізму Київського університету (1937–1941, 1944–1948). Під час німецько-радянської війни перебував в евакуації в м. Уфа.

У подальші роки обіймав посади завідувача сектору молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного АН УРСР (1968–1973), завідувача відділу Інституту молекулярної біології та генетики АН УРСР (1973–1986), з 1986 року — наукового співробітника Інституту фізіології рослин та генетики АН УРСР.

Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1976). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1981, 1996). Герой Соціалістичної Праці (1990).

Основні напрями наукової діяльності — популяційна та молекулярна генетика тварин, аналіз закономірностей мутагенної дії чужорідної ДНК, дослідження генетики вірусів комах. Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК.

За оцінками ВООЗ, паліативного догляду протягом останнього року свого життя потребують близько 60 млн людей у світі. Як правило його потребують пацієнти зі СНІД, онкологічними захворюваннями та туберкульозом, особливо у термінальній стадії. В останні роки через військові конфлікти та епідемію коронавірусу кількість таких пацієнтів значно збільшилася. Паліативна допомога – це комплексний підхід, спрямований на оптимізацію якості життя як хворого, так і його близьких. Вона включає не тільки медичну (раннє виявлення, ретельна оцінка та лікування болю та інших фізичних симптомів), а й духовну, емоційну та психологічну підтримку.

Догляд за хворими, які вмирають, не змінювалась багато століть. Але у 1667 р. Сесілі Сондерс запропонувала новий підхід. Доктор Сондерс керувала хоспісом Св. Крістофера в Англії. Саме їй належить ідея щодо зміни відношення до хоспісів – це не дім для смерті, а будинок для життя. Її ідей поширились по всьому світу.

Сьогодні паліативна допомога розглядатися як комплекс заходів, що може бути наданий лише у спеціалізованій лікарні – хоспісі. Така послуга повинна надаватись й у будь-яких медичних закладах, а також у пацієнта вдома.

Світовий Альянс паліативної допомоги запропонував відзначати Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги задля підвищенні поінформованості світової громадськості щодо проблем паліативної допомоги та хоспісів, а також розуміння медичних, соціальних, практичних і духовних потреб не тільки людей, які мають невиліковні захворювання, а й членів їх родин.

У вересні 2001 р. в Люксембурзі на черговій зустрічі Міжнародної конфедерації батьків, чиї діти хворі на онкологічні захворювання, було прийнято рішення про проведення Міжнародного дня дитини, хворої на рак. З 2003 р. 15 лютого офіційно вважається Міжнародним днем дитини, що хвора на рак. Основна мета цього дня – покращити інформування суспільства про проблеми дитячих онкологічних хвороб. В Україні відзначається з 2003 р.

Ємць Ілля Миколайович (1956) кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор, заслужений лікар України, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Київський медичний інститут (1979). Працював лікарем. Від 1983 – в Інституті серцево-судинної хірургії АМНУ: від 1997 – завідувач відділення кардіохірургії немовлят; від 2003 – директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії (обидва – Київ).

Основний напрям наукових досліджень – кардіохірургія новонароджених. Впроваджує в практику сучасні методи хірургічного лікування складних вроджених вад серця в ранньому віці.

Наукові праці: “Отсроченное стягивание грудины после операции артериального переключения при Д-ТМС” (2000); “Анатомия венечных артерий при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Гемодинамическая коррекция транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Реконструкция дуги аорты при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Транспозиция магистральных сосудов в сочетании с коарктацией аорты” (2001).

Мартинюк Влас Захарович
(1896 — 1980) — гігієніст, учений, педагог.

Народився в с. Великі Взводи (нині — Брестська область, Республіка Білорусь) у родині робітника. У 1914 році закінчив Кронштадтську морську військово-фельдшерську школу й до 1918 року служив старшим лікарським помічником на міноносці «Выносливый» Балтійського флоту.

Вищу медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1918–1924). Працював санітарним лікарем і керівником районного відділу охорони здоров’я в м. Куп’янську, згодом — санітарним лікарем у м. Харкові. З 1929 року керував секцією гігієнічних досліджень Українського інституту громадських споруд.

У 1932–1941 рр. працював в Українському науково-дослідному інституті комунальної гігієни та на кафедрі загальної і комунальної гігієни Українського інституту удосконалення лікарів. У 1935 році захистив кандидатську дисертацію, у 1938 році отримав звання доцента. Також виконував обов’язки декана санітарно-гігієнічного факультету Українського інституту удосконалення лікарів.

У 1941–1942 рр. — керівник санітарної інспекції в м. Залізноводськ і м. Єсентуки. З 1943 року — старший житлово-комунальний санітарний інспектор УРСР. З 1944 року працював у Київському науково-дослідному інституті комунальної гігієни та Київському інституті удосконалення лікарів.
Після захисту докторської дисертації «Влажностный режим жилых зданий в зависимости от гигроскопичности строительных материалов» (1946) обіймав посади завідувача кафедри загальної гігієни (1946–1970), наукового консультанта (з 1970 р.), декана лікувального факультету (1950–1965) та проректора з наукової роботи Львівського державного медичного інституту.
Заслужений діяч науки УРСР. Голова правління Львівського обласного товариства гігієністів, член Вченої ради МОЗ УРСР. Вважається засновником львівської школи гігієністів.

Автор понад 120 наукових публікацій, зокрема 6 монографій. Наукові праці присвячені проблемам біологічної дії та гігієнічного значення чинників довкілля малої інтенсивності.

Відомі дослідження В. З. Мартинюка і його учнів з гігієни атмосферного повітря населених місць (зокрема оксиду вуглецю та оксикарбонних інтоксикацій), гігієнічної оцінки шуму в м. Львові, пестицидів, проблем стафілококових харчових отруєнь, ролі чинників довкілля та вітамінів в етіології й профілактиці ендемічного зобу.

Велику науково-практичну цінність мали роботи, присвячені поліпшенню умов водопостачання та житлово-побутових умов сільського населення західного регіону України, дослідженню клімату м. Львова та його рекреаційних зон.

Науковий консультант і керівник 8 докторських і 29 кандидатських дисертацій. Співавтор єдиного на той час україномовного підручника «Гігієна» (1963). Присвятив понад 40 років педагогічній діяльності, послідовно утверджуючи ідею пріоритету профілактичної медицини — гігієни — в системі охорони здоров’я та практичній діяльності лікаря.