Календар медицини

Касько Ювеналій Семенович (1914-1995) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту (1965), працював над розробкою таких наукових проблем дерматології та венерології, як патогенез, клініка, лікування, профілактика туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів; вивчення дерматофітів у Чернівецькій області; випробування нових лікарських форм (етенію та декаметоксину) в дерматологічній практиці; дослідження системи згортання крові у хворих на екзему.

Ювеналій Семенович народився в с. Сусловці; середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1931-1934); працював на посаді фельдшера районної санітарної станції в м. Теофіполі; вищу медичну освіту здобув в Одеському (1935-1937) та Вінницькому (1937-1941) медичних інститутах; під час німецько-радянської війни – лікар артилерійського полку та партизанського шпиталю. Працював на посаді ординатора Херсонської лікарні Дніпровського водного відділу охорони здоровʼя (1944-1946); навчався в клінічній ординатурі за фахом «дерматовенерологія» (1946-1948), працював на посадах асистента (1948-1950), доцента (1950-1956), завідувача (1956-1984) кафедри дерматовенерології Чернівецького медичного інституту; у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение туберкулеза кожи витамином В2», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Вопросы патогенеза, клиники и лечения туберкулеза лимфатической системы шеи и вторичной скрофулодермы»; професор (1965); головний дерматовенеролог відділу охорони здоровʼя Чернівецької області; голова правління Чернівецького обласного товариства дерматовенерологів; член правління Українського республіканського товариства дерматовенерологів.

Автор 76 наукових публікацій, зокрема монографії «Туберкульоз периферичних лімфа-тичних вузлів і вторинна скрофулодерма». Основні напрями наукової діяльності: вивчення патогенезу, клініки, лікування та профілактики туберкульозу шкіри та лімфатичних вузлів, дослідження дерматофітів у Чернівецькій області, випробування нових лікарських форм (етонію та декаметоксину) в дерматологічній практиці, дослідження системи зсідання крові у хворих на екзему; науковий консультант і керівник 1 докторської та 5 кандидатських дисертацій; імʼя Ю. С. Касько внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

Рішення ВООЗ щодо відзначення цього дня було прийнято у 1998 році на Всесвітній нараді по бронхіальній астмі, яка проходила в м. Барселона, Іспанія. Його мета – поліпшення обізнаності населення про бронхіальну астму, привернення уваги громадськості до вирішення проблем пацієнтів, підвищення доступності та якості медичної допомоги.

Бронхіальна астма – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, яке спричиняє гіперреактивність бронхів і проявляється свистячим диханням, скутістю у грудній клітці, кашлем. Це захворювання діагностують приблизно в 5–10% населення світу. Від нього страждають діти і дорослі. Найбільш часто бронхіальна астма маніфестує у дітей шкільного віку. Особливо високий рівень захворюваності припадає на промислові регіони з несприятливою екологією. У мешканців міста бронхіальна астма реєструється частіше, ніж у мешканців сільської місцевості (7,1 % та 5,7 % відповідно). В Україні, за статистичними даними МОЗ України, поширеність захворювання серед дітей коливається в межах від 0,60 % до 0,56 %, що свідчить про проблему своєчасної діагностики.

Бронхіальна астма вважається невиліковною хворобою, але її перебіг та прояв симптомів можна контролювати.

Більшість експертів вважає, що причинами захворювання є генетична схильність в поєднанні з зовнішніми подразниками, якими виступають:

• алергени;
• шкідливі умови праці;
• куріння.

Факторами ризику розвитку бронхіальної астми можуть виступати:

• часті респіраторні захворювання;
• ожиріння;
• низька фізична активність;
• деякі медикаментозні засоби.

Для профілактики захворювання необхідно уникати сирості, холоду, а також намагатись мінімізувати контакт з алергенами у навколишньому середовищі. Велике значення в профілактиці даної патології має санація носоглотки, зміцнення імунітету та здоровий спосіб життя.

Габович Рафаїл Давидович (1909–2002) гігієніст, доктор медичних наук (1952), професор (1954), завідувач кафедри загальної гігієни Вінницького медичного інституту (1953-60), декан санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1962-65), науковий консультант Київського НДІ гігієни харчування (1979-86). Наукові дослідження присвячені питанням в галузі військової та комунальної гігієни

Рафаїл Давидович народився в м. Києві. Медичну освіту здобув на лікувально-профілактичному факультеті
1-го Київського медичного інституту (1931); з 1931 р.-військовий лікар 9-го кавалерійського полку; згодом служив на посаді лікаря-лаборанта станції водопостачання науково-випробовувального полігону
РСЧА (станція Нахабіно під Москвою); за сумісництвом працював на посаді асистента кафедри гігієни та епідеміології Центрального інституту удосконалення лікарів; з часомпризначений старшим науковим співпрацівником Науково-випробувального санітарного інституту РСЧА; у 1941 р. захистив кандидатську дисертацію; брав участь у бойових діях; потрапив у полон; у 1941-1945 рр. перебував у концентраційних таборах у Польщі та Німеччині; після полону працював лікарем у складі оперативної групи Мо 29 СМЕРІ 33-ї армії Білоруського фронту. З 1946 р. – доцент кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту; у 1952 р. захистив докторську дисертацію «Фтор в питьевых водах Украины и его гигиеническое значение»; у 1954-1960 рр. – завідувач кафедри гігієни Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова; з 1960 р. до 1968 р. – завідувач кафедри комунальної гігієни, а у 1968-1979 рр. – завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; декан санітарно-гігієнічного факультету (1962-1965); у 1979-1991 рр. – науковий консультант Київського НДІ гігієни харчування; Заслужений діяч науки УРСР (1971).

Автор близько 400 наукових публікацій, зокрема 40 монографій та підручників. Основні напрями наукових досліджень: гігієна водопостачання, гігієна лікувально-профілактичних закладів, мікроелементи у питтєвих водах та харчових продуктах, фізичні чинники довкілля та їх вплив на здоровʼя людини, організашія та методика викладання.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Р. Д. Габовича:

1. Фтор в питьевых водах Украины и его гигиеноческое значение (1951). Шифр зберігання: 614.7 Г 122.
2. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Р. Д. Габовичем одноосібно або у співавторстві:
   Гігієна : підручник (1967). Шифр зберігання: 613(02) Г 122.
3. Гигиенические основы охраны продуктов питания от вредных химических веществ (1987). Шифр зберігання: Б-57033.
4. Командировка в лабиринты смерти (2002). Шифр зберігання: В-5930.
5. Криль и крилепродукты в питании человека (1984). Шифр зберігання: Б-47846.
6. Курс радиационной гигиены (1969). Шифр зберігання: 1969 Г 122р.
7. Оcнови загальної і тропічної гігієни (1995). Шифр зберігання: Б-74718.
8. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології (2004). Шифр зберігання: В-6343.
9. Санитарное обеспечение полевого водоснабжения войск (1939). Шифр зберігання: 61:355.7 Г 122.
10. Умови праці з комп’ютером і їх оптимізація (1998). Шифр зберігання: Б-76360.

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам’яті Святого Миколая у католиків та православних.

За традицією, цієї ночі діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними. Святий Миколай опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців, і лучників.

В пам’ять про милосердя святого Миколая, цього дня відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

Деркач Василь Степанович (1894-1973) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1939), професор (1940), член-кореспондент АМН СРСР (1945). Завідувач кафедри мікробіології (1944-71) Харківського медичного інституту. Дослідження присвячені мікробіології, імунології, розробці нових антибіотиків, вивченню механізмів їх дії.

Василь Степанович народився в селищі Корсунь (тепер – частина м. Єнакієвого Донецької обл.). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1917); у часи Першої світової війни – полковий лікар у діючій армії (1917-1918); після демобілізації працював на посадах асистента кафедри мікробіології Харківського медичного інституту (1918-1932), завідувача кафедри мікробіології 2-го Харківського медичного інституту (1932-1941); у 1939 р. отримав учений ступінь доктора медичних наук, а в 1940 р. – вчене звання професора; у 1942-1943 рр. – завідувач кафедри мікробіології Сільськогосподарського інституту в м. Оренбурзі; у 1943-1967 рр. – заступник директора Харківського інституту вакцин та сироваток і одночасно (1948-1971) – завідувач кафедри мікробіології Харківського медичного інституту; член Вченої медичної ради МОЗ УРСР, голова Харківського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1956 р.); член президії Всесоюзного та Українського товариств мікробіологів; член редакційних колегій низки фахових журналів; член-кореспондент АМН СРСР (1945); Заслужений діяч науки УРСР (1943).

Автор близько 100 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: мікробіологія, розробка нових антибіотиків, хіміотерапія інфекційних хвороб та злоякісних пухлин; одним із перших в СРСР почав опрацювання проблеми бактеріофагії; отримав антибіотичний препарат саназин (1941) та протипухлинний антибіотичний препарат неоцид (1956); науковий консультант і керівник 6 докторських та 55 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Деркача В. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Анаэробные инфекции. (1955). Шифр зберігання: 616.093 А-643
2. Детские инфекции. (1957). Шифр зберігання: 616.9 Д-363
3. Кишечные инфекции (1955). Шифр зберігання: 616.9 К-465
4. Об антигенных и иммунизирующих свойствах токсических веществ брюшно-тифозных бактерий. (1939). Шифр зберігання: 616.093.1 Л-358

Самойлович (Сущинський, за іншими даними – Сушковський) Данило Самійлович (1744–1805) епідеміолог, доктор медицини (1780). Основоположник вітчизняної епідеміології. Всесвітньо відомий чумолог. Першим визначив шляхи передачі чуми, довів її контагіозність, запропонував систему протиепідемічних заходів, що зберегла актуальність і в наш час. Один з ініціаторів реформи медичної освіти, санітарно-освітньої пропаганди. Брав участь у розробці карантинного законодавства. Розробляв наукову медичну термінологію. Засновник першого на території України наукового товариства медиків (Медичне зібрання – Херсон, 1784). Почесний член усіх 12 зарубіжних Академій наук.

Данило Самійлович організував фельдшерську школу, яка готувала ротних фельдшерів та «підлікарів» для шпиталю. У 1790 р. звільнився зі служби і мешкав у Чернігівській губернії: у 1792 р. був відновлений на службі і призначений на скромну посаду – рядового лікаря Московського Госпіталю. У 1793 р. обраний почесним членом медичної колегії, з 1801 до 1805 р. – карантинний інспектор Чорноморської лікарської управи (м. Миколаїв); був членом багатьох закордонних академій та наукових товариств, діяльність Самойловича переважно була повʼязана з боротьбою проти епідемій чуми, вивчив патологічну анатомію чуми, шляхи її поширення.

Він уперше зробив спробу (невдалу) виявити під мікроскопом у вмісті чумних бубонів збудника чуми. Розробив проєкт зразкової установи для підготовки акушерок, переклав з французької російською мовою книжку «Міська та сільська повивальна бабка»; Д. С. Самойлович заклав міцний фундамент у медицині для подальшого її розвитку, сприяв виходу вітчизняної медичної науки на світовий рівень; більшість наукових праць Д. С. Самойловича було видано у Франції; про наукову та просвітницьку діяльність Самойловича в Херсоні стало відомо у всій Європі, й французький «Журнал-енциклопедія» 5 серпня 1785 р. дав йому високу оцінку.

Він був обраний членом багатьох іноземних академій – Дижонської, Лімської, Марсельської, Ліонської, Тулузької, Майянської, Мангеймської, Турінської, Падуанської, Парижської хірургічної тощо, але при цьому так і не став членом Російської академії. У 80-х роках XVIII ст. видавець праць Д. С. Самойловича Леклерк вживає всіх заходів щодо видання окремою книгою усіх його робі; найбільший інтерес у цій книзі має «Промово до слухачів Госпітальних шкіл», в якій дано багато проникливих порад молодому лікарю, рекомендацій етичного плану.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Самойловича Д. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные произведения. /С историко-биографическим очерком/. (1949). Шифр зберігання: 616.92 С-173
2. Избранные произведения. (1952). Шифр зберігання: 616.92 С-173