Календар медицини

Массен Василь Миколайович (1860 (6 січня 1861 за новим стилем) — 1904 акушер-гінеколог, доктор медицини (1890), професор, організатор медичної освіти в галузі акушерства й гінекології на півдні України.

Медичну освіту здобув: на медичному факультеті Казанського університету (1882–1884), у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга (1884–1887) — закінчив з відзнакою.

Після завершення навчання залишений ординатором на 3 роки у шпитальній гінекологічній клініці для подальшого удосконалення.

1887 — стажування у Парижі: вивчав гінекологічну електротерапію, відвідував провідні гінекологічні та хірургічні клініки.

Наукові ступені та дисертація

1890 — захистив докторську дисертацію на тему: «Способ Apostoti. Краткий очерк по истории и практике. Личная клиническая проверка».

Професійна діяльність

• 1889–1902 — завідувач Покровського (Гаванського) пологового притулку у Санкт-Петербурзі.
• 1902 — приват-доцент кафедри акушерства та жіночих хвороб Військово-медичної академії.
• Одночасно — помічник завідувача наукового відділу Наукового експериментального інституту.
• 1902–1904 — професор Новоросійського університету (Одеса):
• створив і очолив кафедру акушерства та гінекології;
• був директором університетської акушерської клініки;
• вперше в університеті читав лекції з педіатрії.

Наукова діяльність

Автор 44 наукових публікацій.

Основні напрями:

• актуальні питання акушерства й гінекології,
• електротерапія гінекологічних захворювань — один із перших дослідників цієї методики у Східній Європі.

Василь Миколайович Массен пішов з життя на піку наукової й професорської діяльності у віці 43 років.

Різдво Христове за григоріанським та ново-юліанським календарями.

Лихвар Ганна Тихонівна (1920 — 1991) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1967), професор (1972), провідна фахівчиня в галузі дитячої травматології, ортопедії та сколіозу.

Ганна Тихонівна народилася в с. Велика Бугаївка (нині — Васильківський район, Київська область). 1942 — закінчила Київський медичний інститут. Працювала військовим лікарем під час і після Другої світової війни.

Професійна діяльність

З 1947 року — працювала в Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології, де обіймала низку відповідальних посад:

• учений секретар (1952–1954),
• завідувачка відділу травматології для дітей та підлітків (1961–1967),
• завідувачка відділу сколіозів (1968–1977),
• завідувачка лабораторії патоморфології та патофізіології (1977–1978),
• завідувачка відділу консервування та пересадки тканин (1978–1982),
• завідувачка науково-організаційного відділу (1982–1987).

Наукові досягнення

• 1967 — захистила докторську дисертацію на тему:
  «Задний спондилодез в комплексном лечении тяжелых форм сколиоза».
• 1972 — присвоєно вчене звання професора.

Наукові інтереси

• Лікування важких форм сколіозу (зокрема хірургічні методики заднього спондилодезу),
• Дослідження вроджених патологій кістково-суглобової системи,
• Питання наслідків поліомієліту та методів їх подолання,
• Профілактика захворювань опорно-рухового апарату у дітей та підлітків,
• Трансплантологія — зокрема пересадка та консервування тканин.

Значення
Ганна Тихонівна Лихварь зробила вагомий внесок у розвиток дитячої ортопедії в Україні, розробила і впровадила в практику низку методів лікування важких ортопедичних патологій, а також була піонеркою в сфері клінічної трансплантології в ортопедії.

Пінчук Вадим Григорович (1930 — 1996) онколог, радіобіолог, академік НАН України (1991), академік АМН України (1993), доктор медичних наук, професор. Один із провідних фахівців у галузі експериментальної онкології, цитології та радіобіології.

Вадим Григорович народився у місті Полтава. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті. Навчався в аспірантурі кафедри патологічної анатомії.

• 1959 — кандидатська дисертація:
  «Патологічна анатомія променевої хвороби під впливом зовнішнього γ-опромінення (Co⁶⁰) та внутрішнього β-опромінення (Sr⁹⁰). Експериментально-морфологічне дослідження».
• 1969 — докторська дисертація:
  «Електронномікроскопічна характеристика клітин у процесі хімічного канцерогенезу в печінці та целофанового канцерогенезу в нирках».
• 1972 — отримав вчене звання професора.

Професійна діяльність

З 1961 року — працював у Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України:

• старший науковий співробітник,
• керівник групи електронної мікроскопії,
• завідувач відділу цитології пухлинного росту (1989–1996),
• директор інституту (1980–1996).
• Заступник академіка-секретаря Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
• Голова Координаційної ради НАН України «Злоякісні новоутворення».
• Головний редактор журналу «Экспериментальная онкология» (до 1996 р.).

Наукова діяльність

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 12 монографій.

Напрями досліджень:

• канцерогенез (зокрема хімічний та радіаційний),
• радіобіологічні наслідки Чорнобильської аварії,
• цитологія пухлинного росту,
• імуногематологія та онкогематологія.

Ключові наукові досягнення

• Дослідив злоякісні новоутворення у післяаварійний період (ЧАЕС).
• Показав синергічну дію малих доз іонізуючої радіації та шкідливих факторів середовища.
• Висунув гіпотезу про роль ушкодження мембран ендоплазматичного ретикулуму (ергастоплазми) в гепатоканцерогенезі.
• Один із розробників клонально-селекційної концепції пухлинного росту.
• Керував 6 докторськими та 12 кандидатськими дисертаціями.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1981)
• Премія імені О. О. Богомольця АН України (1979)

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Пінчука В. Г.:

1. Патологическая анатомия лучевой болезни, возникающей под влиянием внешнего гамма-облучения радиоактивным кобальтом (Co60) и внутреннего бета-облучения радиоактивным стронцием (Sr89). (Эксперим.-морфол. исследование). Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1959). Шифр зберігання: 616.073 П-326
2. Электронномикроскопическая характеристика клеток в процессе химического канцерогенеза в печени целлофанового канцерогенеза в почке. Автореф. дисс. … докт. мед. наук (1969). Шифр зберігання: 1969 П326в

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пінчука В. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Экспериментальные опухоли печени. /Моделирование, морфогенез, ультраструктура/. (1976). Шифр зберігання: Б-19922
2. Структура тимуса и дифференцировка Т-лимфоцитов. (1991). Шифр зберігання: Б-70463
3. Современные методы автоматизации цитологических исследований. (1988). Шифр зберігання: Б-60255
4. Синдром эндогенной интоксикации. (1979). Шифр зберігання: Б-31937
5. Патологическая анатомия и ультраструктура нодозной гиперплазии и рака предстательной железы. (1977). Шифр зберігання: Б-22530
6. Лимфоциты и опухолевый рост. (1982). Шифр зберігання: Б-40869
7. Иммуноцитохимия и моноклональные антитела в онкогематологии. (1990). Шифр зберігання: Б-66651 та інші.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.

Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.

Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.

Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.

Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.