Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Уваров Михайло Семенович (1856 — 1927) — санітарний лікар, гігієніст, організатор громадської медицини.
Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі (1881). У 1883–1886 рр. працював земським лікарем у Тульській губернії. З 1886 року — санітарний лікар у Херсонській губернії, де брав активну участь у створенні показової земської санітарної організації. Один із організаторів перших у Російській імперії лікарсько-харчувальних пунктів для сільськогосподарських робітників.
З 1890 року редагував «Врачебно-санитарную хронику Херсонской губернии». У 1893 році працював санітарним лікарем Московського земства, у 1894–1895 рр. — завідувач санітарного бюро Тверського земства. З 1896 року працював у Санкт-Петербурзі в медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ, де впродовж 1896–1918 рр. був редактором журналу «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины».
З 1921 року — завідувач кафедри загальної гігієни Кримського медичного інституту, з 1926 року — головний санітарний лікар курортів Південного берега Криму.
Автор понад 100 наукових публікацій. Його наукові праці присвячені питанням санітарної статистики, вивченню захворюваності населення, гігієні населених місць, протиепідемічним заходам, бальнеології та професійній гігієні. М. С. Уваров одним із перших у започаткував систематичне вивчення захворюваності сільського населення, умов праці та побуту сільськогосподарських робітників.
У 1891 році опублікував ґрунтовне дослідження «Заболеваемость в Херсонской губернии по данным 1887–1889 гг.».
Посібник з гігієни, укладений М. С. Уваровим, витримав чотири видання. Учений активно виступав на Пироговських з’їздах, зокрема з питань жіночої медичної освіти та викладання суспільної медицини на медичних факультетах. Його доповідь на IV Пироговському з’їзді (1891) «Об объединении программ санитарно-статистических исследований» стала передумовою створення так званої Пироговської класифікації хвороб.
Гершензор Сергій Михайлович (1906 — 1998) — генетик, учений.
Народився в м. Москва. Вищу освіту здобув на біологічному відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (1923–1927). У 1927–1930 рр. навчався в аспірантурі, після чого працював асистентом і доцентом кафедри генетики Московського університету, а також ученим-спеціалістом відділу природи гена і мутацій Інституту генетики АН СРСР (1935–1937).
З 1937 року працював у Києві: завідувач відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (1937–1941, 1948–1963), завідувач кафедри генетики та дарвінізму Київського університету (1937–1941, 1944–1948). Під час німецько-радянської війни перебував в евакуації в м. Уфа.
У подальші роки обіймав посади завідувача сектору молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного АН УРСР (1968–1973), завідувача відділу Інституту молекулярної біології та генетики АН УРСР (1973–1986), з 1986 року — наукового співробітника Інституту фізіології рослин та генетики АН УРСР.
Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1976). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1981, 1996). Герой Соціалістичної Праці (1990).
Основні напрями наукової діяльності — популяційна та молекулярна генетика тварин, аналіз закономірностей мутагенної дії чужорідної ДНК, дослідження генетики вірусів комах. Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК.
Ємць Ілля Миколайович (1956) кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор, заслужений лікар України, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Київський медичний інститут (1979). Працював лікарем. Від 1983 – в Інституті серцево-судинної хірургії АМНУ: від 1997 – завідувач відділення кардіохірургії немовлят; від 2003 – директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії (обидва – Київ).
Основний напрям наукових досліджень – кардіохірургія новонароджених. Впроваджує в практику сучасні методи хірургічного лікування складних вроджених вад серця в ранньому віці.
Наукові праці: “Отсроченное стягивание грудины после операции артериального переключения при Д-ТМС” (2000); “Анатомия венечных артерий при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Гемодинамическая коррекция транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Реконструкция дуги аорты при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Транспозиция магистральных сосудов в сочетании с коарктацией аорты” (2001).
Мартинюк Влас Захарович (1896 — 1980) — гігієніст, учений, педагог.
Народився в с. Великі Взводи (нині — Брестська область, Республіка Білорусь) у родині робітника. У 1914 році закінчив Кронштадтську морську військово-фельдшерську школу й до 1918 року служив старшим лікарським помічником на міноносці «Выносливый» Балтійського флоту.
Вищу медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1918–1924). Працював санітарним лікарем і керівником районного відділу охорони здоров’я в м. Куп’янську, згодом — санітарним лікарем у м. Харкові. З 1929 року керував секцією гігієнічних досліджень Українського інституту громадських споруд.
У 1932–1941 рр. працював в Українському науково-дослідному інституті комунальної гігієни та на кафедрі загальної і комунальної гігієни Українського інституту удосконалення лікарів. У 1935 році захистив кандидатську дисертацію, у 1938 році отримав звання доцента. Також виконував обов’язки декана санітарно-гігієнічного факультету Українського інституту удосконалення лікарів.
У 1941–1942 рр. — керівник санітарної інспекції в м. Залізноводськ і м. Єсентуки. З 1943 року — старший житлово-комунальний санітарний інспектор УРСР. З 1944 року працював у Київському науково-дослідному інституті комунальної гігієни та Київському інституті удосконалення лікарів.
Після захисту докторської дисертації «Влажностный режим жилых зданий в зависимости от гигроскопичности строительных материалов» (1946) обіймав посади завідувача кафедри загальної гігієни (1946–1970), наукового консультанта (з 1970 р.), декана лікувального факультету (1950–1965) та проректора з наукової роботи Львівського державного медичного інституту.
Заслужений діяч науки УРСР. Голова правління Львівського обласного товариства гігієністів, член Вченої ради МОЗ УРСР. Вважається засновником львівської школи гігієністів.
Автор понад 120 наукових публікацій, зокрема 6 монографій. Наукові праці присвячені проблемам біологічної дії та гігієнічного значення чинників довкілля малої інтенсивності.
Відомі дослідження В. З. Мартинюка і його учнів з гігієни атмосферного повітря населених місць (зокрема оксиду вуглецю та оксикарбонних інтоксикацій), гігієнічної оцінки шуму в м. Львові, пестицидів, проблем стафілококових харчових отруєнь, ролі чинників довкілля та вітамінів в етіології й профілактиці ендемічного зобу.
Велику науково-практичну цінність мали роботи, присвячені поліпшенню умов водопостачання та житлово-побутових умов сільського населення західного регіону України, дослідженню клімату м. Львова та його рекреаційних зон.
Науковий консультант і керівник 8 докторських і 29 кандидатських дисертацій. Співавтор єдиного на той час україномовного підручника «Гігієна» (1963). Присвятив понад 40 років педагогічній діяльності, послідовно утверджуючи ідею пріоритету профілактичної медицини — гігієни — в системі охорони здоров’я та практичній діяльності лікаря.
Комісаров Ігор Васильович (1931 — 2011) — фахівець у галузі нейрофармакології, професор, член-кореспондент НАН (1991) та АМН (1993) України.
Народився в м. Вологда в родині службовця. Медичну освіту здобув із відзнакою в Мінському медичному інституті (1954). З 1956 року навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри фармакології Мінського медичного інституту (1956–1959), згодом — доцентом (1959–1962).
З 1962 року — завідувач кафедри фармакології Донецького медичного інституту. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію «О влиянии натрия акриловой кислоты на организм животных (экспериментальное исследование)», у 1965 році — докторську дисертацію. Професор (1966).
Автор 282 наукових публікацій, зокрема 5 монографій, 6 підручників, 38 авторських свідоцтв і 6 патентів. Основні напрями наукової діяльності — фармакологія синапсів, структура та функції синаптичних рецепторів, лікувальна регуляція синаптичної передачі.
Одним із перших (1966) сформулював принцип алостеричної регуляції властивостей і функцій мембранних рецепторів. Під його керівництвом проведено клінічні випробування місцевоанестезуючого засобу «Індокаїн», препарату з ноотропною активністю «Карбацеметам» та нового антиеметика «Пирикапирон». Визначено і затверджено законодавчо гранично допустимі концентрації майже 20 хімічних речовин, з якими контактують працівники хімічних підприємств України.
Науковий консультант і керівник 4 докторських та 31 кандидатської дисертацій.
Комісаров Ігор Васильович
(1931 — 2011) — фахівець у галузі нейрофармакології, професор, член-кореспондент НАН (1991) та АМН (1993) України.
Народився в м. Вологда в родині службовця. Медичну освіту здобув із відзнакою в Мінському медичному інституті (1954). З 1956 року навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри фармакології Мінського медичного інституту (1956–1959), згодом — доцентом (1959–1962).
З 1962 року — завідувач кафедри фармакології Донецького медичного інституту. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію «О влиянии натрия акриловой кислоты на организм животных (экспериментальное исследование)», у 1965 році — докторську дисертацію. Професор (1966).
Автор 282 наукових публікацій, зокрема 5 монографій, 6 підручників, 38 авторських свідоцтв і 6 патентів. Основні напрями наукової діяльності — фармакологія синапсів, структура та функції синаптичних рецепторів, лікувальна регуляція синаптичної передачі.
Одним із перших (1966) сформулював принцип алостеричної регуляції властивостей і функцій мембранних рецепторів. Під його керівництвом проведено клінічні випробування місцевоанестезуючого засобу «Індокаїн», препарату з ноотропною активністю «Карбацеметам» та нового антиеметика «Пирикапирон». Визначено і затверджено законодавчо гранично допустимі концентрації майже 20 хімічних речовин, з якими контактують працівники хімічних підприємств України.
Науковий консультант і керівник 4 докторських та 31 кандидатської дисертацій.