Календар медицини

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5

Присяжнюк Анатолій Євтихійович (1936) – онколог, доктор медичних наук, професор, головний позаштатний онколог МОЗ УРСР (1980-1988). Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1959). Працював на посадах завідувача науково-організаційного відділу (1964-1986) Київського науково-дослідного рентген-радіологічного та онкологічного інституту МОЗ УРСР, завідувача лабораторії епідеміології радіаційних стохастичних наслідків Інституту радіаційної гігієни Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України (з 1986); викладач кафедри екології Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення епідеміології злоякісних новоутворень, опрацювання епідеміології радіаційних онкологічних ефектів аварії на Чорнобильській АЕС.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Присяжнюка А. Є., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Организация профосмотров, диагностики и лечения предопухолевых состоянимй шейки и тела матки. (Методические рекомендации). (1974). Шифр зберігання: Б-11ё868.
2. Организация онкологической помощи сельскому населению. (1980). Шифр зберігання: Б-34956.
3. Инструкция по формированию и диспансерному наблюдению групп повышенного риска заболевания злокачественными новообразованиями и больных предшествующими (предопухолевыми) заболеваниями. (1986). Шифр зберігання: Б-56085.
4. АСОД «Онкологія»: Методическое пособие. (1993). Шифр зберігання: Б-73435.
   Виявлення злоякісних новоутворень та удосконалення обліку у системі диспансеризації ліквідаторів та евакуйованих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Методичні рекомендації. (2005). Шифр зберігання: Б-85956.

Кузнецова Світлана Михайлівна (1941) – невролог, доктор медичних наук (1989), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2011), заслужений діяч науки і техніки України (2008). Закінчила Кримський медичний інститут (Сімферополь, 1965). Відтоді пра­цює в Інституті геронтології НАМНУ (Київ): від 1992 – завідувачка відділу судинної патології головного моз­ку; водночас від 1992 очолює Український науково-методичний геріатричний реабілітаційний центр.

Наукові дослідження: епідеміологія нервових хвороб, судинні захворювання головного мозку, вікові особливості патогенетичних механізмів формування та клінічного перебігу цереброваскулярних захворювань, генетика інсульту, реабілітація неврологічних хво­рих. Зробила значний внесок у роз­виток клінічної нейрогеронтології, обґрунтувала положення про національно-етнічні та регіональні особливості старіння та формування це­реброваскулярних захворювань в Україні.

Наукові праці: “Долгожители (нейрофизиологические аспекты)” (1985); “Старение мозга” (1990); “Гибридизация in situ в решении проблемы картирования генома человека” (1991); “Полушарные особенности функционального состояния ЦНС у больных по­жилого возраста, перенесших ишеми­ческий инсульт” (2006); “Нові стратегії в лікуван­ні церебрального атеросклерозу” (2009).

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Кузнецової С. М.:

Возрастные изменения обмена серотонина и влияние его на функциональное состояние центральной нервной и сердечно-сосудистой систем. (Клинико-экспериментальное исследование). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук. (1970). Шифр зберігання: Р-465.

Ренгионарно-этническая и генеалогическая характеристика долголетия и церебральной сосудистой патологии в старости. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора медицинских наук. (1988). Шифр зберігання: Р-34364.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Кузнецової С. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Методы медикаментозной коррекции возрастных изменений нервной системы, предрасполагающих к развитию нервных и психических заболеваний в старости: Методические рекомендации. (1987). Шифр зберігання: Б-59280.
2. Реабилитация постинсультных больных старших возрастов с афатическими нарушениями: Методические рекомендации. (1993). Шифр зберігання: Б-72090.
3. Атеротромботический и кардиоэмболический инсульт (восстановительный период). 2011). Шифр зберігання: Б-91703.

Ліннеман Едуард Леопольд
(1841 — 1886) — фармацевт, хімік.

Народився у м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). Вищу освіту здобув на хімічному відділенні Гайдельберзького університету (1862).

Працював асистентом кафедри хімії Університету м. Ґент (Бельгія, 1863), асистентом (1863–1865) та керівником (1865–1872) кафедри загальної та фармацевтичної хімії Львівського університету. У 1872–1875 рр. — професор загальної хімії Вищої технічної школи м. Брно, у 1875–1886 рр. — професор Празького університету.

Звання професора отримав у 1865 році.
Член-кореспондент Віденської академії наук (1872), дійсний член — з 1876 року.

Автор близько 40 наукових праць, з яких 11 виконано у Львівському університеті.

Основні напрями наукової діяльності — дослідження спиртів аліфатичного ряду, взаємоперетворення спиртів, амінів, галогенопохідних, нітрилів і карбонових кислот.

Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.

Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.

За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.

Факторами ризику розвитку захворювання є:

• Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
• Нездорове харчування;
• Відсутність фізичної активності;
• Несприятлива екологічна ситуація.

Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.

У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.

Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:

• поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
• наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
• доступ до клінічної оцінки та діагностики.

У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.

Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.

У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:

1. Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
2. Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
   Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл.
3. Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
4. Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
5. Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.

Ніколаєв Анатолій Петрович
(1896 — 1972) — акушер-гінеколог, учений.

Народився в м. Тараща Київської губернії (нині — Київська область) у родині лікаря. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (1913–1917).

У 1917–1920 рр. працював шкільним лікарем і викладачем гімназії в м. Бердичів, у 1920–1922 рр. — дільничним лікарем у с. Маркуші Бердичівського повіту. З 1922 року працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах ординатора, асистента та доцента кафедри акушерства і гінекології (1922–1931). У 1931–1933 рр. — завідувач навчального філіалу та акушерсько-гінекологічного відділення міжрайонної лікарні в м. Коростень.

У 1933 році йому присвоєно наукове звання професора. У 1933–1936 рр. очолював кафедру акушерства та гінекології Полтавського виробничого медичного інституту. З 1936 року — заступник директора з наукової частини, завідувач жіночого сектора та керівник акушерсько-гінекологічної клініки Донецького науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства.
У 1939 році захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальные факторы в регуляции родовой деятельности женщины». У роки Другої світової війни (1941–1944) служив начальником медичної частини евакошпиталів № 3312 і № 3638 у м. Саратов, а також головним гінекологом Приволзького військового округу.

З 1944 року працював в Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР: завідувач акушерської клініки та заступник директора (1944–1951), директор (1944–1948, м. Москва). У подальшому — заступник директора з наукової роботи, виконувач обов’язків директора (1948–1950), директор (1950–1954) Інституту акушерства та гінекології АМН СРСР у м. Ленінград. У 1954–1966 рр. — заступник директора з наукової роботи, з 1966 р. — науковий консультант Інституту охорони материнства та дитинства (нині — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України).

Голова Українського наукового товариства акушерів-гінекологів, член правління Всесоюзного та Київського наукових товариств акушерів-гінекологів, заступник головного редактора журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Академік АМН СРСР (1952), лауреат Державної премії СРСР (1952).

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 36 монографій, підручників і розділів у керівництвах для лікарів. Один із засновників фізіологічного напряму в акушерстві. Основні напрями наукової діяльності: вивчення перебігу пологового акту, боротьба з внутрішньоутробною асфіксією плода, знеболювання пологів, дослідження токсикозів вагітності та слабкості пологової діяльності.

Розробив концепцію нейрогуморальних механізмів пологового акту. Науковий консультант і керівник 11 докторських та 19 кандидатських дисертацій.