Календар медицини

Джуль Павло Іванович (1921 — 2015) — український лікар-отоларинголог, клінічний професор Вейнського університету в Детройті (США), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, президент Світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) у 1992–2000 роках, багаторічний головний редактор журналу «Лікарський вісник». Він зробив вагомий внесок у розвиток української медичної науки за кордоном, збереження національної медичної термінології та зміцнення професійних зв’язків між українськими лікарями в різних країнах.

Освіта та професійний шлях

Павло Іванович Джуль народився 14 жовтня 1921 року в селі Мильне на Тернопільщині. Медичну освіту розпочав у Львівському університеті, де навчався у 1942–1943 роках, а продовжив у Ґрацькому університеті в Австрії у 1944–1945 роках. У 1948 році закінчив медичний факультет Іннсбруцького університету.

У 1949 році емігрував до США та оселився в Детройті. Після проходження шпитальної практики й нострифікації диплома розпочав лікарську практику, яка згодом стала основою для створення власної отоларингологічної клініки.

У 1957–1960 роках спеціалізувався з отоларингології у Вейнському університеті в Детройті. Надалі працював у цьому закладі викладачем, асистентом, а згодом професором кафедри оториноларингології. З 1960 року його діяльність була тісно пов’язана з клінічною та педагогічною роботою університету.

Паралельно Павло Джуль розвивав приватну лікарську практику, спеціалізувався на захворюваннях вуха, горла й носа та долучався до професійного життя американської медичної спільноти.

Наукова діяльність та професійні здобутки

Основними напрямами наукових інтересів Павла Джуля були отоларингологія, відновлювальна хірургія середнього вуха, захворювання ЛОР-органів, медична етика та історія української медицини.

Він досліджував проблеми отосклерозу, порушень звукопроведення, паралічу лицевого нерва та можливостей відновлення функцій і зовнішнього вигляду обличчя. Його професійна діяльність поєднувала клінічну практику, викладання, наукові публікації та популяризацію медичних знань українською мовою.

Павло Іванович очолював Мічиганське отоларингологічне товариство у 1970–1971 роках, а Детройтське отоларингологічне товариство — у 1973–1974 роках. Був членом Американської колегії хірургів та почесним членом Українського лікарського товариства Північної Америки.

У 1996 році йому присвоєно звання почесного доктора Одеського медичного університету, а в 1998 році — Львівського медичного університету.

Розвиток української медичної спільноти за кордоном

Важливою складовою життя Павла Джуля була громадська діяльність, спрямована на підтримку українських лікарів за кордоном і розвиток міжнародної співпраці.

Він був співзасновником Українського лікарського товариства Північної Америки та очолював його Мічиганський відділ. У 1990 році став дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, а також очолив його осередок у Детройті.

У 1992–2000 роках Павло Іванович був президентом Світової федерації українських лікарських товариств. За його керівництва продовжувалося зміцнення зв’язків між українськими медиками в Україні та діаспорі, організовувалися міжнародні конгреси й наукові зустрічі.

Значну увагу він приділяв поверненню українських лікарів до спільного наукового простору після відновлення незалежності України. Завдяки його діяльності професійні контакти між медичними товариствами України, США та Канади стали важливим чинником розвитку української медичної науки.

Редакторська діяльність і розвиток української медичної термінології

Одним із найвагоміших напрямів діяльності Павла Джуля була багаторічна редакторська робота. У 1967–2003 роках він обіймав посаду головного редактора журналу «Лікарський вісник» — фахового видання Українського лікарського товариства Північної Америки.

Під його керівництвом журнал залишався важливою платформою для публікації наукових праць, висвітлення історії української медицини, обговорення професійних проблем і збереження української медичної мови в діаспорі.

Павло Іванович також редагував видання, присвячені історії української медицини та діяльності лікарських товариств. Він долучався до підготовки англомовної «Енциклопедії України», редагуючи статті медичної тематики.

Особливе місце в його діяльності посідала підтримка української медичної термінології. Він був співавтором англо-українського словника медичних термінів та надавав матеріальну й наукову допомогу Львівському медичному університету в підготовці двох видань «Ілюстрованого медичного словника Дорланда (англо-українського)» у двох томах, що вийшли у 2002 та 2007 роках.

Ця робота сприяла розвитку української медичної лексикографії та забезпеченню лікарів і студентів якісними фаховими джерелами українською мовою.

Основні наукові праці

Павло Джуль є автором наукових публікацій з отоларингології, медичної етики, історії медицини та професійної діяльності українських лікарів.

Серед його відомих праць:

«Лікування отосклерози давніше і тепер» (1962) — огляд розвитку підходів до лікування отосклерозу.

«Параліч лицевого нерва» (1971) — праця, присвячена проблемі ураження лицевого нерва.

«Звукопровідна глухота у дітей шкільного віку» (1974) — дослідження порушень слуху в дітей.

«Професійні досягнення українських лікарів у ЗСА і Канаді» (1975) — огляд внеску українських медиків у розвиток медицини в Північній Америці.

«Співучасть лікарів у виконанні смертного вироку» (1980) — праця з проблем медичної етики.

«Реабілітація лиця» (1985) — дослідження питань відновлення функцій і зовнішнього вигляду обличчя.

Його наукова спадщина відображає широкий спектр інтересів — від клінічної отоларингології до етичних проблем медицини та збереження професійної пам’яті українських лікарів.

Вшанування пам’яті

У 1996 році Павло Джуль отримав звання почесного доктора Одеського медичного університету, а в 1998 році — Львівського медичного університету. Ці відзнаки засвідчили визнання його внеску в українську медичну науку та співпрацю з медичними закладами України.

Павло Іванович Джуль помер 2 листопада 2015 року в Детройті, США. Його життєвий шлях став прикладом поєднання високого професіоналізму, відданості медицині та активної громадської позиції.

Пам’ять про Павла Джуля зберігається в історії української отоларингології, діяльності українських лікарських товариств за кордоном і розвитку національної медичної термінології. Його багаторічна праця сприяла зміцненню зв’язків між українськими медиками різних поколінь і країн, а також збереженню української мови в міжнародному медичному середовищі.

Проводиться щорічно 15 жовтня. Приурочені до цього дня заходи проходять у більш ніж 44 країнах світу.

Мета проведених у день боротьби із захворюванням на рак грудей заходів – звернути увагу суспільства на проблематику раку грудей, покращити знання з цього питання.

Відзначається з 1846 року. Саме в цей день американський хірург і стоматолог Вільям Томас Грін Мортон вперше публічно продемонстрував успішне застосування анестезії для створення загального наркозу. В якості анестетика він застосував інгаляцію діетилового ефіру.

Зараз в сучасній медицині розрізняють не тільки загальну, але й місцеву, а також спинномозкову анестезію. Препарати та методологія для проведення анестезії постійно удосконалюються.

16 жовтня в різних країнах світу проводяться заходи з метою підвищення обізнаності суспільства щодо значення та принципів здорового харчування. Здоровий вибір продуктів і страв є запорукою значного зменшення ризику серцево-судинних захворювань, діабету та раку. Разом з відмовою від шкідливих звичок і фізичною активністю здорова дієта забезпечує максимальну тривалість активного життя сучасної людини.

ВООЗ розроблено адаптовані рекомендації з ключових складових здорової дієти, яких варто дотримуватися, аби бути здоровими.

Професійне свято лікарів алергологів-імунологів “День алерголога” відзначається щорічно 16 жовтня.

Термін “алергія” вперше був введений віденським педіатром Клеменсом Фон Пірке в 1906 р. Він зауважив, що в деяких з його пацієнтів спостерігаються симптоми, що могли бути викликані певними речовинами – алергенами з навколишнього середовища, такими, як пил, пилок рослин або деякі види їжі. Протягом довгого часу вважалося, що гіперчутливість розвивається у зв’язку з порушенням функції імуноглобулінів Е, проте незабаром стало ясно, що численні механізми з участю різних хімічних речовин викликають появу безлічі симптомів, раніше класифікованих як “алергія”.