Календар медицини

Микола Іванович Лісяний (1946) видатний імунолог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Присвятив свою діяльність розвитку імунології та нейроімунології, поєднуючи фундаментальні дослідження з впровадженням сучасних методів лікування.

Професійний шлях

• Закінчив Київський медичний інститут (1968)
• Працював у науково-дослідних підрозділах Києва
• Старший науковий співробітник центральної НДЛ (1974–1981)
• З 1981 року — засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМН України

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• нейроімунологія та нейроонкологія
• імунні порушення при захворюваннях нервової системи
• черепно-мозкова травма та її наслідки
• розсіяний склероз, епілепсія, паркінсонізм
• дитячий церебральний параліч та вроджені патології ЦНС

Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції формулював гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. Брав участь у розробці теорії післярадіаційної енцефалопатії

1. Під його керівництвом впроваджено сучасні імуномодулятори та методи імунотерапії пухлин головного мозку.
2. Окремим напрямом є дослідження імунних властивостей стовбурових клітин та їх застосування у клітинній терапії.

Наукові праці

Автор значної кількості наукових робіт, серед яких:

«Антитела и регуляция функций организма» (1986)
«Пострадиационная энцефалопатия» (1993)
«Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы» (1996)
«Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему» (1998)
«Иммунная система головного мозга» (1999)
«Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза» (2003)
«Нейрогенная дифференцировка стволовых клеток» (2005)
«Иммунология и иммунотерапия злокачественных опухолей головного мозга» (2011)

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Вербицький Федір Васильович (1881–1971) терапевт, бактеріолог, доктор медицини, професор.

Видатний лікар і науковець, чия діяльність охоплювала клінічну медицину, бактеріологію та розвиток медичної освіти в Україні та за її межами.

Професійний шлях

• Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1904)
• Працював у наукових установах Європи:
• Берлінський гігієнічний інститут
• Пастерівський інститут (Париж)
• лабораторія П. Ерліха (Франкфурт-на-Майні)
• Приват-доцент Військово-медичної академії (1910)
• Екстраординарний професор Саратовського університету (1911)
• Університет св. Володимира (Київ):
  професор кафедри лікарської діагностики (1914–1917)
  завідувач кафедри терапевтичної клініки (1918–1919)
  З 1919 року — в еміграції
  Працював у Белграді, Мюнхені (декан медичного факультету),
  з 1949 року — в Аргентині (відділ вірусології Інституту мікробіології)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• терморегуляція організму
• хіміотерапія
• бактеріологія
• курортологія
• внутрішні та інфекційні хвороби

Поєднував фундаментальні дослідження з клінічною практикою. Працював у провідних європейських наукових центрах

Наукові праці

Автор низки наукових робіт, серед яких:

«Случай Адиссоновой болезни…» (1906)
«К вопросу о теплорегуляции организма…» (1907)
«Основы химиотерапии и ее практическое значение» (1910)
«Морфологические изменения трипанозом…» (1915)
«К вопросу о замене иностранных лечебных мест…» (1915)

Лідія Валентинівна Чернишенко (1916–2005) анатом і хірург, доктор медичних наук, доцент.

Присвятила своє життя розвитку анатомії та хірургії, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю.

Професійний шлях

• Закінчила 2-й Київський медичний інститут (1940)
• Працювала хірургом Київської міської поліклініки №12
• Асистент кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії (1943–1951)
• Асистент та доцент кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту

Наукова діяльність

Основний напрям досліджень — вивчення лімфатичної системи.

Вперше (разом із проф. С.Т. Чорнокульським) описала периваскулярні лімфоїдні вузлики — нові структурні утворення імунної системи людини та ссавців

Це відкриття зробило вагомий внесок у розвиток анатомії та імунології.

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.