Сердюк Андрій Михайлович (1938)

Дата:
24.12.2023 день
2023-12-24T00:00:00+02:00
2023-12-25T00:00:00+02:00

Сердюк Андрій Михайлович (1938)Сердюк Андрій Михайлович (1938) – вчений у галузі медичної екології, академік Національної академії медичних наук України (2007), президент Національної академії медичних наук України (з 2011), доктор медичних наук (1981), професор (1994), Міністр охорони здоров’я України (1996-99), директор ДУ “Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Марзєєва НАМН України” (з 1999). Вперше в країні теоретично та експериментально розробив проблему біологічного впливу електромагнітної енергії антропогенного походження на організм, залежність здоров’я населення від цієї дії. Ним розроблена концепція гігієнічного регламентування для населення, яке проживає біля джерел електромагнітного випромінювання, що ґрунтується на критеріях збереження здоров’я. З його ініціативи та за участю в Україні створений Міжвідомчий центр медичної генетики МОЗ та НАН України, розроблена та здійснювалася Державна програма «Захист генофонду народу України», почала функціонувати чітка структура медико-генетичної допомоги населенню, проводиться генетичний моніторинг.

Андрій Михайлович народився в Дніпропетровську; медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному факультеті Дніпропетровського медичного інституту (1961); від 1961 до 1969 р. працював на посалах лікаря-епідеміолога та заступника головного лікаря й головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції
Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, завідувача міськздороввідділу м. Верхньодніпровська. У 1966-1971 рр. навчався в аспірантурі і працював на посаді старшого наукового працівника Київського НДІ загальної та комунальної гігієни; у 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Гигиеническая оценка малоинтенсивных ультравысокочастотных электромагнитных полей, излучаемых телецентрами в условиях населенных мест»; від 1971 до 1987 р. працював в апараті ЦК КПУ на посадах інструктора, консультанта, заступника завідувача відділу науки та навчальних закладів. У 1981 р. захистив докторську дисертацію «Взаимодействие организма с электронными полями как фактором окружающей среды».

З 1987 р. – перший заступник Міністра охорони здоровʼя УРСР, від 1990 до 1994 р. – директор Українського наукового гігієнічного центру МОЗ України. З 1996 до 1998 р. – Міністр охорони здоровʼя України; з 1996 р. – також завідувач лабораторії екологогігієнічної безпеки Українського наукового гігієнічного центру МОЗ України; з 1997 р. – директор цього ж Центру. У 1999-2000 р. – голова Національного агенства контролю за якістю і безпекою харчових продуктів, лікарських засобів і виробів медичного призначення; від 2000 р. – директор, завідувач лабораторії еколого-гігієнічної безпеки ДУ «Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Марзєєва НАМН України» (нині – Інститут громадського здоровʼя імені О. М.
Марзєєва НАМН України); професор (1994); академік НАМН України зі спеціальності «Медична екологія»
(1997); Президент Національної академії медичних наук України (2011-2016); член Президії НАМН України; член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профілактичної медицини; Заслужений діяч науки і техніки України (1998); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004); почесний член Академії медичних наук Польщі (1999); дійсний член Міжнародної медичної академії імені А. Швейцера (1999); голова наукового товариства гігієністів України; заступник голови Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при РНБО України; заступник голови Національної комісії з радіаційного захисту при Верховній раді України; член Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі; голова експертної ради ВАК України з наукового напрямку «Профілактична медицина», член Президії вченої ради МОЗ України; голова Міжвідомчої координаційної ради НАМН України, НАН України та МОЗ України з питань наукових розробок у галузі медицини та фармації; голова Комісії з історії медицини та розвитку НАМН України; голова Координаційної ради НАМН України з питань реалізації наукової частини міжгалузевої комплексної програми «Здоровʼя нації»; член Міжвідомчої комісії з реалізації Загальнодержавної програми «Питна вода України 2006 – 2020 роки»; заступник Голови спеціалізованої вченої ради Д 26.604.01 із спеціальностей: «гігієна» (мелицці та біологічні науки), «екологія» (медичні науки); член Національної спілки журналістів України; головний редактор «Журналу Національної академії медичних наук України»; шефредактор фахових (ВАК України) видань: журналу «Довкілля та здоровʼя» та збірника наукових праць «Гігієна населених місць»; член редак-шійних колегій низки наукових журналів.

Автор понад 530 наукових публікацій, зокрема 47 монографій, 5 підручників, 5 авторських свідоцтв. Основні напрямки наукових досліджень: організація охорони здоровʼя, гігієна довкілля, біологічна дія електромагнітних полів, медична екологія, екологічна безпека України, еколого-гігієнічні аспекти катастрофи на ЧАЕС, інтегральна оцінка взаємозалежності якості довкілля і здоровʼя населення, медикоекологічний і біологічний моніторинг. Уперше опрацював теорію резонансної взаємодії організму з навколишнім середовищем, науково обгрунтував систему гігієнічної оцінки прогнозування і попередження техногенних ризиків, принципів і методів, що розмежовують норму і патологію при екзогенних впливах; науковий консультант й керівник 25 докторських та 10 кандидатських дисертацій.