Терапевтичне клонування – перспективний напрямок медицини

Тема клонування людини популярна не тільки в науці, але й масовій культурі. Часто вона ставала предметом спекуляцій у середовищі політиків і журналістів. Але й вчені не мали спільної думки щодо доцільності її розробки. Так Джошуа Ледерберг, генетик, лауреат Нобелівської премії підтримував клонування та генну інженерію, а біоетик Леон Касс попереджав, що запрограмоване штучне відтворення людини фактично «знелюднить» її.

Клонування – це створення генетично ідентичних копій. На сьогодні розробляються три види штучного клонування: генетичне, репродуктивне та терапевтичне. Перший вид передбачає створення копій генів або сегментів ДНК. Другий – відтворення цілих організмів. Третій – моделювання з ембріональних стовбурових клітин наперед запрограмованих тканин і клітин для заміни пошкоджених або хворих ділянок.

Навіщо клонують гени? Це найбільш поширений вид клонування. Його використовують для дослідження генів чи фрагментів ДНК, вивчення їх функції, механізмів тощо. Процедура полягає у «вирізанні» певного гена чи фрагмента ДНК в одному організмі та включення його в генетичний матеріал іншого (так званий «вектор»). У ролі векторів можуть виступати віруси, бактерії тощо.

При репродуктивному клонуванні видаляють зрілу соматичну клітину (тобто будь-яку не статеву) і переносять її ДНК в яйцеклітину або ооцит донора, у якої попередньо видаляють ядро, що містить власне ДНК. Яйцеклітина розвивається в ембріон в пробірці, а згодом її імплантують в утробу сурогатної матері. Народжена тварина має таку саму генетичну структуру, як і та, що пожертвувала соматичну клітину.

Найвідомішим репродуктивним клоном є вівця Доллі, яка народилася у 1996 році.
Однак репродуктивне клонування є малоефективним методом. Більшість ембріонів не можуть розвинутися в здорових особин. До прикладу, та сама вівця Доллі була єдиною, що вижила, із 277 клонованих ембріонів. Низька ефективність процедури, слабка життєздатність особин у поєднанні з проблемами безпеки є серйозною перешкодою для широкого застосування даного виду клонування.

Виникає питання, чи робились спроби клонування людей? Про перший гібридний клон людини в листопаді 1998 року сповістила компанія Advanced Cell Technology. Вчені виростили ембріон з соматичних клітин ноги людини, які були введені в яйцеклітину корови. Повідомлялось, що ембріон було знищено через 12 днів. Були сповіщення і про інші спроби клонування людей, але науково доведених фактів на сьогодні не існує.

Процедура клонування людини викликає низку питань етичного характеру. Протести щодо проведення подібних експериментів звучать як із боку церкви, так і правових організацій. Тому в 1997 році ЮНЕСКО прийняла декларацію, якою забороняє клонування людини та наполягає на суворому контролі з боку держав над усіма дослідженнями в цьому напрямку. Ті та інші форми заборони клонування були прийняті у Німеччині, Іспанії, Данії, Великий Британії, Італії, Франції, Швеції, Нідерландах, Бельгії, Японії, Австралії та інших країнах. Близько 27 країн Європи підписали «Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи «Про права людини та біомедицину» 1997 року». У його преамбулі зазначається, що «інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною».

І все ж один вид клонування є найбільш потенційно перспективний. Терапевтичне клонування передбачає використання ембріональних стовбурових клітин, які мають унікальну здатність генерувати практично всі типи клітин організму. Це дозволить вирощувати здорові тканини в лабораторії, а згодом замінювати ними пошкоджені або хворі.

Вивчаючи ембріональні стовбурові клітини клонованих ембріонів, вчені дізнаються більше про молекулярні причини захворювань, а диференційовані тканини є чудовими інструментами для тестування нових лікарських засобів. Але існує велика небезпека. Дослідники зауважують, що стовбурові клітини дуже подібні до ракових. Обидва типи клітин мають здатність до нескінченного розростання (проліферації), що може призводити до накопичування мутацій, а згодом до онкологічного захворювання. Тож актуальним завданням на сьогодні є вивчення зв’язку між стовбуровими та раковими клітинами.

Необхідно також зауважити, що терапевтичне, як і репродуктивне клонування піднімає важливі етичні питання. Хоча воно й має великий потенціал для лікування різноманітних захворювань, але вимагає знищення людських ембріонів у пробірці. Отже, опоненти стверджують, що використання цієї методики є неправильним, незалежно від того чи використовуються вони на користь хворих людей.

У ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою по проблемам клонування живих організмів і використання стовбурних клітин:

  1. Н. Довгич. Клонування людини//Наука і суспільство : наук.-попул. і літ. худ. ілюстрований журн. – 2002. – № 5/6. – С.6-9/
  2. Л.Є. Ковальчук. Клонування живих організмів. Добро чи зло ?// Галицький лікарський вісник. – 2003. – №1. – С. 5-11/
  3. С. Біляцький. Де вона, заборонена межа пізнання?// Наука і суспільство : Наук.-попул. і літ. худ. ілюстрований журн. – 2003. – №7/8. – С. 38-44.
  4. А.А. Сколожабський. Селективно культивовані гемопоетичні стовбурові клітини у корекції експериментального променевого імунодефіциту [Текст] : автореф. дис… канд. мед. наук : 14.03.04 / А.А. Сколожабський; МОЗ України. Харк. держ. мед. ун-т. – Х., 2007.
  5. С.Б. Геращенко. Сучасний погляд на стовбурові клітини органів дихальної системи дорослих і можливість їх участі в регенераційній терапії// Галицький лікар. вісн. – 2013. – Том 20, № 2. – С. 6-9.
  6. С.Б. Геращенко, Ю. Б. Чайковський, О. І. Дельцова. Нюхові нервові стовбурові клітини (нейрогенез у дорослих)// Вісн. морфології. – 2013. – Том 19, №2. – С. 456-462/
  7. Г.М. Бутенко, Ю. Б. Чайковський. Стовбурові клітини і проблема відновлення периферичних нервів// Мистецтво лікування. – 2013. – № 5. – С. 56-58.
  8. М.П. Бондик. Індуковані стовбурові клітини в сучасній медицині //Український науково-медичний молодіжний журнал : Наук. журн.- 2014. – Спецвип. №2 (продовження) – С.182-183.
  9. О.І. Дєльцова, С. Б. Геращенко, Ю. Б. Чайковський. Стовбурові клітини стінки кровоносних судин// Укр. кардіол. журнал. – 2014. – № 1. – С. 97-101/
  10. Г.В. Гайко. Сучасні уявлення про стовбурові клітини та перспективи їх застосування в ортопедо-травматологічній клініці// Журнал Національної академії медичних наук України. – 2014. – Том 20, №3. – С. 306-311

Запрошуємо до Бібліотеки

Читачі нашої бібліотеки мають доступ до найбільшої в Україні колекції медичних книг та періодичних видань. Отримавши читацький квиток, Ви зможете працювати у стінах прекрасної історичної будівлі, в центрі Києва. Наші читачі, серед яких відомі імена у медицині, вважають ресурси Бібліотеки безцінними. Ми хочемо, щоб ви приєдналися до них.

Тема клонування людини популярна не тільки в науці, але й масовій культурі. Часто вона ставала предметом спекуляцій у середовищі політиків і журналістів. Але й вчені не мали спільної думки щодо доцільності її розробки. Так Джошуа Ледерберг, генетик, лауреат Нобелівської премії підтримував клонування та генну інженерію, а біоетик Леон Касс попереджав, що запрограмоване штучне відтворення людини фактично «знелюднить» її. Клонування – це створення генетично ідентичних копій. На сьогодні розробляються три види штучного клонування: генетичне, репродуктивне та терапевтичне. Перший вид передбачає створення копій генів або сегментів ДНК. Другий – відтворення цілих організмів. Третій – моделювання з ембріональних стовбурових клітин наперед запрограмованих тканин і клітин для заміни пошкоджених або хворих ділянок. Навіщо клонують гени? Це найбільш поширений вид клонування. Його використовують для дослідження генів чи фрагментів ДНК, вивчення їх функції, механізмів тощо. Процедура полягає у «вирізанні» певного гена чи фрагмента ДНК в одному організмі та включення його в генетичний матеріал іншого (так званий «вектор»). У ролі векторів можуть виступати віруси, бактерії тощо. При репродуктивному клонуванні видаляють зрілу соматичну клітину (тобто будь-яку не статеву) і переносять її ДНК в яйцеклітину або ооцит донора, у якої попередньо видаляють ядро, що містить власне ДНК. Яйцеклітина розвивається в ембріон в пробірці, а згодом її імплантують в утробу сурогатної матері. Народжена тварина має таку саму генетичну структуру, як і та, що пожертвувала соматичну клітину. Найвідомішим репродуктивним клоном є вівця Доллі, яка народилася у 1996 році. Однак репродуктивне клонування є малоефективним методом. Більшість ембріонів не можуть розвинутися в здорових особин. До прикладу, та сама вівця Доллі була єдиною, що вижила, із 277 клонованих ембріонів. Низька ефективність процедури, слабка життєздатність особин у поєднанні з проблемами безпеки є серйозною перешкодою для широкого застосування даного виду клонування. Виникає питання, чи робились спроби клонування людей? Про перший гібридний клон людини в листопаді 1998 року сповістила компанія Advanced Cell Technology. Вчені виростили ембріон з соматичних клітин ноги людини, які були введені в яйцеклітину корови. Повідомлялось, що ембріон було знищено через 12 днів. Були сповіщення і про інші спроби клонування людей, але науково доведених фактів на сьогодні не існує. Процедура клонування людини викликає низку питань етичного характеру. Протести щодо проведення подібних експериментів звучать як із боку церкви, так і правових організацій. Тому в 1997 році ЮНЕСКО прийняла декларацію, якою забороняє клонування людини та наполягає на суворому контролі з боку держав над усіма дослідженнями в цьому напрямку. Ті та інші форми заборони клонування були прийняті у Німеччині, Іспанії, Данії, Великий Британії, Італії, Франції, Швеції, Нідерландах, Бельгії, Японії, Австралії та інших країнах. Близько 27 країн Європи підписали «Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи «Про права людини та біомедицину» 1997 року». У його преамбулі зазначається, що «інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною». І все ж один вид клонування є найбільш потенційно перспективний. Терапевтичне клонування передбачає використання ембріональних стовбурових клітин, які мають унікальну здатність генерувати практично всі типи клітин організму. Це дозволить вирощувати здорові тканини в лабораторії, а згодом замінювати ними пошкоджені або хворі. Вивчаючи ембріональні стовбурові клітини клонованих ембріонів, вчені дізнаються більше про молекулярні причини захворювань, а диференційовані тканини є чудовими інструментами для тестування нових лікарських засобів. Але існує велика небезпека. Дослідники зауважують, що стовбурові клітини дуже подібні до ракових. Обидва типи клітин мають здатність до нескінченного розростання (проліферації), що може призводити до накопичування мутацій, а згодом до онкологічного захворювання. Тож актуальним завданням на сьогодні є вивчення зв’язку між стовбуровими та раковими клітинами. Необхідно також зауважити, що терапевтичне, як і репродуктивне клонування піднімає важливі етичні питання. Хоча воно й має великий потенціал для лікування різноманітних захворювань, але вимагає знищення людських ембріонів у пробірці. Отже, опоненти стверджують, що використання цієї методики є неправильним, незалежно від того чи використовуються вони на користь хворих людей. У ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою по проблемам клонування живих організмів і використання стовбурних клітин:
  1. Н. Довгич. Клонування людини//Наука і суспільство : наук.-попул. і літ. худ. ілюстрований журн. – 2002. - № 5/6. - С.6-9/
  2. Л.Є. Ковальчук. Клонування живих організмів. Добро чи зло ?// Галицький лікарський вісник. - 2003. - №1. - С. 5-11/
  3. С. Біляцький. Де вона, заборонена межа пізнання?// Наука і суспільство : Наук.-попул. і літ. худ. ілюстрований журн. - 2003. - №7/8. - С. 38-44.
  4. А.А. Сколожабський. Селективно культивовані гемопоетичні стовбурові клітини у корекції експериментального променевого імунодефіциту [Текст] : автореф. дис... канд. мед. наук : 14.03.04 / А.А. Сколожабський; МОЗ України. Харк. держ. мед. ун-т. - Х., 2007.
  5. С.Б. Геращенко. Сучасний погляд на стовбурові клітини органів дихальної системи дорослих і можливість їх участі в регенераційній терапії// Галицький лікар. вісн. - 2013. - Том 20, № 2. - С. 6-9.
  6. С.Б. Геращенко, Ю. Б. Чайковський, О. І. Дельцова. Нюхові нервові стовбурові клітини (нейрогенез у дорослих)// Вісн. морфології. - 2013. – Том 19, №2. - С. 456-462/
  7. Г.М. Бутенко, Ю. Б. Чайковський. Стовбурові клітини і проблема відновлення периферичних нервів// Мистецтво лікування. - 2013. - № 5. - С. 56-58.
  8. М.П. Бондик. Індуковані стовбурові клітини в сучасній медицині //Український науково-медичний молодіжний журнал : Наук. журн.- 2014. - Спецвип. №2 (продовження) - С.182-183.
  9. О.І. Дєльцова, С. Б. Геращенко, Ю. Б. Чайковський. Стовбурові клітини стінки кровоносних судин// Укр. кардіол. журнал. - 2014. - № 1. - С. 97-101/
  10. Г.В. Гайко. Сучасні уявлення про стовбурові клітини та перспективи їх застосування в ортопедо-травматологічній клініці// Журнал Національної академії медичних наук України. - 2014. – Том 20, №3. - С. 306-311